ЗВЕРТАТИ

ЗВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗВЕРНУ́ТИ, зверну́, зве́рнеш, док.

1. неперех. Змінювати напрямок руху вбік від попереднього; повертати, рухаючись. Шагайда звертає на бічну вулицю й зупиняється перед рекламною вітриною (Кучер, Чорноморці, 1956, 152); Остап з Соломією звернули з шляху на поле (Коцюб., І, 1955, 342); Воли слухняно звернули «соб» (Головко, II, 1957, 210); Юрко звернув у провулок (Коз., Вибр., 1947, 11); // до кого — чого. Змінюючи напрямок, рухатися до кого-, чого-небудь. Пливе човник без весельця, К берегу звертає, Ніхто човником не править,— Вітром прибиває (Пісні та романси.., II, 1956, 26); Увійшли Семен з Корнієм.. Всі загукали, закликаючи їх, кожні до себе. Семен звернув до новобранців (Л. Укр., III, 1952, 561); // Даючи прохід, проїзд кому-, чому-небудь, відходити, сходити вбік з дороги. Порожня ж [бочка] так собі пустує. Та так брика, та так басує, Що аж на все село гуде. Хто йде — із ляку швидш [швидше] звертає (Гл., Вибр., 1951, 17); Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам (Панч, Іду, 1946, 190); Він під’їжджав до переселенців, але й ті не думали звертати перед своїм паном (Стельмах, І, 1962, 45).

◊ Зверта́ти (зверну́ти) з доро́ги (з шля́ху́) якої (якого) — змінювати свої погляди, переконання і т. ін. З раз обраної на поетичній і на життєвій ниві дороги Шевченко вже ніколи не звертав (Слово про Кобзаря, 1960, 43); Ти [В. Сосюра] теплу ніжність до людини Узяв, як хліб, у творчу путь. Хто шлях обрав собі єдиний, Тому із нього не звернуть (Рильський, III, 1961, 270).

2. перех. Спрямовувати кого-, що-небудь убік. Кремінь кинув [козак], Ворскло переїхав; В слободу коня звертає (Щог., Поезії, 1958, 91); Козак.. звернув волів до хуторця (Вовчок, І, 1955, 323); Марійка круто звернула лижі вбік (Донч., V, 1957, 473); Яким звернув гнідка з шляху й повагом почав обминати валку (Мирний, IV, 1955, 311); // рідко. Змінювати напрямок пролягання дороги, стежки і т. ін. [Риндичка:] Викопав [чоловік] рів проти її повітки, щоб.. звернути стежку з її дворища понад ровом (Кроп., І, 1958, 505).

3. неперех. Мати, утворювати згин, вигин, поворот, завертати (про дорогу, річку і т. ін.). Дідок-прочанин іде повз нивку стежкою, що звертає вбік з великого Єрусалимського шляху (Л. Укр., III, 1952, 124); Шлях звернув ліворуч, і вершники їхали осяяні сліпучими сонячними променями (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 131); Річка вилась поза селом, потім звернула вбік, під кручу й високу гору (Збан., Старший брат, 1952, 16).

4. неперех., розм. Наближатися до якої-небудь межі в часі або відходити від такої межі. Вже сонце стало звертати на вечір, як Онисю вивели з посаду (Н.-Лев., III, 1956, 75); День уже звернув з полудня (Коцюб., І, 1955, 269); Сонце вже звернуло з обіду і хилиться на захід (Цюпа, Назустріч.., 1958, 143);// безос. — А коли звернуло під осінь, ..тоді кождий подув вітру розганяв міліони тих пухових зерняток на всі боки (Фр., IV, 1950, 325); Уже звернуло з півночі, коли розійшлися бойові друзі (Скл., Легенд. начдив, 1957, 33); Давно вже звернуло за обід, а Матрос не приходив (Мик., II, 1957, 258); // безос. Доходити певного віку. І ось Христі вже тридцять п’ятий, а Мар’яні на тридцять третій звернуло (Вирган, В розп. літа, 1959, 302).

5. перех. і неперех. Спрямовувати, переводити мову, розмову, думки на іншу тему, особу, інший предмет. Він говорив з нею лагідно, підшукуючи делікатних виразів, звертаючи мову на буденні теми (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 351); З хисткої теми треба було звернути (Ле, Міжгір’я, 1953, 110); Щоб заспокоїтися, ..Валентин Модестович звернув розмову на інше (Шовк., Інженери, 1956, 35); Забувала [Сусанна] про Дорку і всі думки звернула на себе (Коцюб., II, 1955, 372).

6. перех. Говорити, писати, спрямовувати свої слова, свою мову до кого-, чого-небудь. І до них, темних, забитих, закріпачених бідняків, звертав він свої слова (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 143); Звертаю слово це до вас, товариші за морем: ..давайте, юні і старі англійські прості шахтарі, від серця поговорим (Уп., Вірші.., 1957, 97).

7. перех. Повертати, спрямовувати що-небудь у певний бік, до когось, чогось. — Ти не розумієш,— почала вона знов, звертаючи мокре лице до приятельки (Коцюб., II, 1955, 333); Не повертаючись цілим тілом, звернув [Сулятицький ] до Дідушка лише голову і глянув на нього (Гжицький, Опришки, 1962, 82); // Зсовувати набік. Яким.. мерщій кинувся до триніжка, звернув казанок набік і надержує, поки той перестане клекотіти (Мирний, IV, 1955, 319); Сьогодні сиву шапку набакир зверне [Петрусь], помолодикує (Барв., Опов.., 1902, 103).

Зверта́ти (зверну́ти) на се́бе о́чі чиї, кого — притягати до себе чий-небудь погляд, увагу. Червона постать Люцини, як та огнепальна купина серед зеленого листу, звернула на себе його очі (Н.-Лев., І, 1956, 198); [Xрапко:] От їм [жінкам] — прибратися, нарядитися, щоб очі нашого брата на себе звернути — то так! А до діла, до справжнього діла — вони недотепні… (Мирний, І, 1955, 122); Зверта́ти (зверну́ти) о́чі (о́ко, по́гляд, по́гляди, зір і т. ін.) на кого — що, до кого — чого: а) починати дивитися на когось, щось. Весь гурт хлопців і дівчат з сміхом звертає погляди на Кузьму (Гончар, Тронка, 1963, 30); Всі звернули очі на діамант (Фр., IV, 1950, 130); б) спрямовувати думки, увагу на кого-, що-небудь. Як російська, так і європейська критика усе частіше звертає своє око на наше письменство, ставить йому свої вимоги (Коцюб., III, 1956, 238); [Пашкевич:] В цю хвилину урочистих сподівань звернемо свої погляди до народу, оглянемо вік минулий (Довж., І, 1958, 248); Зверта́ти (зверну́ти) ува́гу див. ува́га; Зверта́ти (зверну́ти) ува́гу на се́бе див. ува́га.

8. тільки док., перех., розм. Ударивши, різко повернувши, перекосити, викривити, ушкодити що-небудь. — Уже Потапович був! — кажуть піщани — зуби тобі повибиває, очі попідсинює, щелепи зверне… (Мирний, І, 1949, 205); — Я бачив, як ти бугаєві роги звернув (Збан., Сеспель, 1961, 406); Козачок сидить у передпокої і позіхає так, що трохи собі щелепи не зверне (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 47).

◊ Зверну́ти в’я́зи (ши́ю, го́лову): а) (кому) убити, скрутивши шию, різко завернувши голову (звичайно птахові). — Я б нічого не хотіла, якби ті москалі, як ітимеш від своєї попаді, звернули тобі, як курчаті, голову!.. (Мирний, III, 1954, 229); б) (кому) покалічити або убити. [Павло:] Може, ще хто, хлопці, наважується звернути мені в’язи, то виходь! (Крон., II, 1958, 369); в) (собі) покалічитися або загинути. — Отак наші! — промовив глухо чоловік.— Трохи не впав? Бий тебе сила божа! тут і в’язи звернеш! (Мирний, І, 1954, 273); Так з гори чимчикувать пустився [Осел], Що трохи шиї не звернув (Гл., Вибр., 1951, 137); Сам біс (чорт) го́лову зве́рне — уживається для вираження неможливості розібратися в чому-небудь дуже заплутаному. Бюрократ так справу поверне, що сам біс голову зверне (Укр.. присл.., 1955, 390).

9. перех. і без додатка, на кого — що. Складати вину на кого-небудь іншого. [Анна:] Цить, Миколо, не плач! І на мене вини не звертай (Фр., IX, 1952, 131); [В юрбі:] Це ж та баба Ярина, та злодюга, що сама краде, а на дівчат звертає! (Вас., III, 1960, 469); Сам [Захар] разом з ним зробить яку шкоду, а після вивернеться, сухим із води вийде й усе на Опанаса зверне (Григ., Вибр., 1959, 151); // Виставляти кого-, що-небудь як причину для виправдання або пояснення чогось. — Ну, коли так,— їй [Зозулі] Горлиця сказала,— Ти, вітрогононько, на долю не звертай! Все літечко кукукала, гуляла — Тепер сиди, очицями моргай (Гл., Вибр., 1951, 134); Питає він — чого сумно? — вона зверне або на голову, або на нездоров’я (Мирний, III, 1954, 345); На лице поклала [Любов Прохорівна] зайвий шар пухкої пудри, щоб блідість свою на неї звернути (Ле, Міжгір’я, 1953, 114).

10. неперех., заст. Іти, їхати назад; вертатися. [Гурт:] Пошли ж тобі, боже, Найщасливіший путь, Щоб благополучно і додому звернуть (Кроп., V, 1959, 323).

11. перех., рідко. Віддавати, повертати що-небудь назад. — Прошу, пане доктор, звертаю вам сей цінний документ (Фр., II, 1950, 337); Звісно, редакторських фантазій ніхто не годен вгадати, та все ж не думаю, щоб могли звернути Вам працю назад (Л. Укр., V, 1956, 319); // Поновлювати що-небудь витрачене. Гроші можна буде звернути швидко, бо село куплене було за безцінок (Фр., III, 1950, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 465.

Зверта́ти, та́ю, єш, сов. в. зверну́ти, ну́, неш, гл.

1) Сворачивать, своротить, поворачивать, поворотить. Прошу вас, братця, на праву сторону звертаться. Макс. (1849). 20. Як кіньми звернув, аж Львів ся здвигнув. АД. І. 15. В’я́зи зверну́ти. Свернуть шею. Г. Барв. 112. Ува́гу зверну́ти на. Обратить вниманіе. Що б він мені не росказував, а все було увагу зверне на те, що який гріх чіпати що чуже. Г. Барв. 360.

2) Сворачивать, своротить на кого (вину). Не звертай на людей, коли сам нашкодив. Харьк. Звикли усе на инших звертати, а себе неповинними в своїй біді чинити. К. Гр. Кв. XXXII.

8) Возвращать, возвратить.

4) Только сов. в. Скинуть, сбросить. Кобила хоче лошя звернуть. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 128.