ЗАКОПИЛЮВАТИ

ЗАКОПИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАКОПИ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., розм. Виставляти наперед вип’ячувати (губу, губи), надаючи своєму обличчю презирливого або гордовитого виразу. Дівчина одрзуа поважніє, закопилює губки, манірно подає пухкеньку руку з рожевими нігтиками (Кучер, Прощай.., 1957, 42); — Задерла [титарівна] кирпу, закопилила спідню губу, ще й пику одвернула (Н.-Лев., IV, 1956, 349); Петрик.. оглянув мене всього і, закопиливши губу каже: — Ну то й що! Хоч ти і вищий, так я товщий! (Багмут, Опов., 1959, 6); Він [пан Купа] і виходив базарної юрби, наче з безлюдного моря, закопиливши губу і красуючись (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 226).

◊ Закопи́лювати (закопи́лити) губу́ (гу́би) див. губа́¹; Закопи́лювати (закопи́лити) но́са див. ніс.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 158.

Закопи́лювати, люю, єш, сов. в. закопи́лити, лю, лиш, гл.

1) Приподнимать, приподнять кверху, заворачивать, заворотить, отворотить (кверху). Вітер закопилив очерет на стрісі. Міусск. окр.

2) Закопилити губу. Надуться, разсердиться; заважничать. Ном. № 5084. Хоче б то всміхнутись, та здержується, щоб невістка не закопилила губи. Кв. II. 177.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 52.