ЗАКИДАТИ

ЗАКИ́ДАТИ див. закида́ти¹.

ЗАКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ЗАКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., пврех.

1. Кидаючи, засипати, покривати, заповнювати, завалювати і т. ін. чим-небудь. У ті просвіти носили [баби] сніг, закидали їх (Мирний, III, 1954, 10); Червонофлотці.. витяглися проти цистерн у два ряди, закидають їх піском, намагаються збити полум’я (Ткач, Крута хвиля, 1956, 65); Старі панни закидали небожів кабінет валізами та скриньками (Н.-Лев., II, 1956, 72); — Ой, не кричи, чуєш, бо нас тут гурт бабів, а ти один.. — вмить закидаємо тебе бурячинням (Коцюб., І, 1955, 59); // безос. Зимою були великі сніги, так деінде закидало, що аршинів у три було (Кв.-Осн., II, 1956, 144).

2. перен. Давати багато запитань. Бабуня, занепокоєна, закидала її питаннями, на котрі внучка лише щораз густішими сльозами заливалася (Кобр., Вибр., 1954, 15); // Навантажувати роботою, безліччю справ і т. ін. — Чом ви сюди не приходите гуляти? — Бо не маю часу. Тепер нас закидали роботою (Н.-Лев., І, 1956, 198).

ЗАКИДА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ЗАКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка.

1. Кидати що-небудь кудись, у певне місце (звичайно з розмахом і силою). Я над берегом і сміло Сак мій, зігнутий в дугу, Закидаю з човна в воду (Щог., Поезії, 1958, 143); — Це, мабуть, ..Параска закинула моє відро в кропиву (Н.-Лев., II, 1956, 13); У старої тітки Оксани украв чобіт та закинув у ставок — нехай стара сидить у неділю дома та не шкандибає дозирать, де я Мотрю перестріну… (Вовчок, VI, 1956, 276); // Викидати як непотрібне. Коли смеркло, вона [покоївка] разом з Лукією непомітно винесла останки блакитної чаші в сад і там закинула їх у зарослий колючим терном рів (Донч., III, 1956, 62); // Підкидаючи, підхоплюючи різким рухом, поміщати на щось. — Ходімо, ходімо, — охоче обізвався славнозвісний кошовий, закидаючи на вухо крутого вуса (Вишня, І, 1956, 328); Книшенків Іван чобота в грязюці загубив, а ми знайшли та на млин закинули (Головко, II, 1957, 87); Чоловік випростався, закинув на плечі мішок (Мушк., Серце.., 1962, 5); // перен. Силоміць поміщати куди-небудь (у в’язницю і т. ін.). — Ви скажіть сьому зухвальцю, ..Коли він складання віршів Бунтівничих не покине, То в тюрму його закину (Л. Укр., І, 1951, 384); Чоловік помовчав. Далі відповів: — Утекли вночі. Учора нас половили та й привели в оцю слободу, у панську конюшню закинули (Головко, І, 1957, 113); // перен. Засилати, завозити у певне місце. — Є такі дані, що диверсантів нам закидають (Гончар, Людина.., 1960, 17); // перен. Примушувати опинятися у непередбаченому місці. Як бачите, доля закинула мене аж у Крим (Коцюб., III, 1956, 126). Потім, після смерті батька, життя закрутило його, закинуло аж у столицю (Чаб., Балкан. весна, 1960, 251); // безос. Старший міліціонер Грушка, бойовий хлопець, якого закинуло сюди з Уманщини, чекав Джаліла Урунова (Перв., Невигадане життя, 1958, 63).

◊ Закида́ти (заки́нути) ву́дку (в́удочку) див. ву́дка;

Закида́ти гадю́чку див. гадю́чка; Заки́нути гачо́к див. гачо́к; Закида́ти (заки́нути) о́ком див. о́ко.

2. Піднімати різким рухом (звичайно про частини тіла). Вовтузиться [дитина], розкривається, тоненкі рученята за голову закидає (Вас., І, 1959, 197); Малі Андрійко біг останнім, якось боком закидаючи ноги, (Собко, Звич. життя, 1957, 18); Черняк розкрив руки і закинув голову вгору, немов побачивши у височині ж равлиний ключ (Довж., І, 1958, 187).

3. Припиняти займатися чим-небудь, робити щось —Віднині закидаю увесь свій промисл [виготовлення ложок] (Фр., II, 1950, 135); Гірко мені стало. Думав у закинути і поля не сіяти, дак малії діти… (Барв. Опов.., 1902, 337); // Припиняти користуватися чим— небудь. Якось йому крамарі.. кажуть: — Брати Данило! всім би ти чоловік, та коли б ти оту свитину закинув та ходив по-нашому — у каптані (Вовчок, 1955, 96).

◊ Заки́нути га́дку див. га́дка;

4. Натякати на щось, говорити про кого-, що-небудь непрямо. [Троян:] Та на острови [Курильські] треба посилати не чорт зна кого. Не пусту породу, не шлак, а людей.. [Костя Квач:] Ви це куди закидаєте товаришу Троян? (Мокр., П’єси, 1959, 209); Нишком та скоком-боком таки доступилися дехто з людців та закинули панії про всякі економічні справи (Дн. Чайка, Тв., 1960, 66).

◊ Закида́ти на до́гад (наздога́д) бурякі́в — натякати на щось. — Стій, я його зачеплю розмовою. А ти піддержуй. Може, що випитаємо. Я буду закидати на догад буряків, а ти помічай… (Мирний, V, 1955, 102).

5. Уживати часом дивні чи незвичні для інших слова або словосполучення. Не раз уже в розмовах з нею він закидав такі слова, що вона не то дивувалася, не то жахалася його (Фр., IV, 1950, 343); [Пріся:] Тепер і я у їх найкраща дочка. [Кость:] З якого часу? [Пріся:] Саме з того часу, як почала зароблять гроші та їм посилать. Інколи батько закидає на «ви» (Вас., ІII, 1960, 161).

6. Вказувати на недоліки, висловлювати зауваження з приводу чого-небудь, звинувачувати, докоряти. Голова вперто своє веде: — Мені тут закидали, мо я розігнав кадри! (Горд., І, 1959, 593); В передвоєний рік дехто з товаришів по інституту закидав йому надмірну мрійність (Рибак, Час.., 1960, 13).

◊ Закида́ти (заки́нути) брехню́ кому — те са що Завдава́ти (завда́ти) брехню́ (див. брехня́). — Як то вам, молодим людям, легко закидати старому брехню (Фр., VI, 1951, 256).

7. розм. Поміщати у певне приміщення для відгодовування (свійських птахів, тварин). Витягли [наймички] з сажка гусаків з пару, що Ївга було закинула; прийшло і їм лихо! (Кв.-Осн., II, 1956, 264); Не встигли ви того підсвинка в саж закинути, ..а ваш уже «підсвинок» у сажі не вміщається (Вишня, І, 1956, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 142.

Закида́ти, да́ю, єш, сов. в. заки́нути, ну, неш, гл.

1) Забрасывать, забросить. Один дурень закине у воду сокиру, а десять розумних не витягнуті. Ном. № 6179. Закидай мати дрова! (у піч). Мет. 227. На Юрія сіна кинь, та й вилки закинь. Ном. № 440. Невід закидали й досі не піймали. Мет. 366. О. Мойсей притулився в однім кутку канапи, а о. Хведір розлігся в другому, закинувши голову на спинку канапи. Левиц. І. 134.

2) Забрасывать, забросить, класть, положить такъ, что потомъ не найдешь, потерять. Десь капосні діти закинули батіг: шукаю, шукаю — ніяк не знайду.

3) Садить, посадить куда-либо: въ яму, тюрьму и пр. Люде його (Карпа) аж на тиждень у пашенну яму закинули були. Хата. 143. Закинув старшина чоловіка в холодну. Ой заливши його у кайдани, закидайте в темницю. К. С. 1882. III. 615. Закинули в дамку неволю. Шевч. 448. Ей, мірошники, закидайте собаки в хліви, бо жидівське військо йде. Грин. II. 222.

4) Выпивать, выпить. Видно, чисто він закидать буде, — не раз уже я його п’яним бачила. О. 1862. X. 4. То же значитъ и закинути в голову. О. 1862. VIII. 13.

5) Заговаривать, заговорить, намекать, намекнуть. Шило-мотовило по-під небесами ходило, по-німецькі говорим, по-турецькі закидало. Ном. стр. 293, № 87. Так бо почервоніла, як я їй став закидати, що її полюбив. Кв. І. 22. Закида́ти на дога́д, — слова́. Намекать, намекнуть. Закинув Марусі на догад, що се він її любить. Кв. І. 22. Почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити. МВ. ІІ. 80.

6) — на ко́го. Намѣчать, намѣтить въ мысляхъ. Став дівки шукати. Вже на яку то він не думав? Зараз на чернігівську протопопівну закинув, та й сам злякавсь од нерівні. Кв. II. 53. — о́ком (куди́, на ко́го). Посматривать, посмотрѣть, взглядывать, взглянуть. Лесь гарно жонатому, що усі ж то, усі, куди оком закинеш, усі женються. Кв. Дран. 185. І мати, бачу, на нас карим оком закидає. МВ. І. 129. — гадю́чку (на кого). Дѣлать злостные намеки (на кого). Се так на мене закида гадючку, а я… наче мені не втямки. МВ. (К. C. 1902. X. 146).

7) сов. в. заки́дати, даю, єш. Забрасывать, забросать. Ой не ходи ж, козаченьку, низом, бо закидаю доріженьку хмизом. Чуб. V. 389. Вони дивились на пишну картину тихого Дніпра, закиданого барками, байдаками і плотами. Левиц. Пов. 24.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 47.