ЗАБОРА

ЗАБО́РА, и, ж. Ряд, пасмо каменів, які перетинають річище поперек течії (але не через усе русло); перекат. Карпо знав добре всі пороги, всі забори, знав кожний камінь (Сл. Гр.); Пливуть чайки… Попереду Отаман пильнує, А позаду товариство Веслами керує; По порогах, по заборах Добре накупались (Морд., І, 1958, 508); Незвичайна картина постала перед очима.. Одні [потоки], вируючи, пінилися в кам’яних заборах, інші змійками звивалися між камінців (Коцюба, Нові береги, 1959, 383).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 26.

Забо́ра, ри, ж.

1) На днѣпровскихъ порогахъ: рядъ, гряда камней, прорѣзывающихъ русло поперегъ теченія. Драг. 229. Карпо знав добре всі пороги, всі забори, знав кожний камінь. Левиц. ПЙО. І. 138.

2) У рыболововъ: камышевая стѣнка, перерѣзывающая рѣку (употребляется при ловлѣ рыбы котце́м). Браун. 16.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 7.

забо́ра —

1) на дніпровських по­рогах колись — ряд, гряда каменів, що прорізували русло поперек те­чії. Карпо добре знав всі пороги, всі забори, знав кожен камінь (І. Нечуй-Левицький);

2) (з великої лі­тери) див. порі́г 2.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 230.