ЖЕРДКА

ЖЕ́РДКА, и, ж.

1. Горизонтально підвішена чи прикріплена перекладина, на яку вішають одежу. Часом, в неділю, Підпара здіймав з жердки жупан і надягав на себе широкий пояс (Коцюб., II, 1955, 52); Доки вони ходили від жердки до жердки, на яких один біля одного на плечиках висіли різних кольорів і розмірів костюми, Макса покликали до інших покупців (Панч, Ерік.., 1950, 5).

2. Взагалі усяка підвішена палиця, перекладина. Сіла я [пташка] в кутку на жердці, Крізь дротиночки гляжу (Щог., Поезії, 1958, 385); Птах стурбовано заворушився на жердці (Сміл., Сашко, 1957, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 520.

Же́рдка чаще же́ртка, ки,, ж.

1) Вѣшалка для платья въ сельскихъ хатахъ: жердь, за оба конца веревками подвѣшенная къ потолку вдоль задней стѣны надъ полом (нарами для спанья). Жердка бываетъ и въ коморі. Вас. 192. Чуб. 382, 386. Я музикантів для простору на піл під жертку помістив. Алв. 22. Стала доставати собі в коморі з жертки що мали кращого про велике свято. Г. Барв. 165.

2) Часть ткацкаго станка. МУЕ. ІІІ. 16. См. Верстат.

3) Въ ралѣ: жердь, къ переднему концу которой прикрѣплено ярмо, а къ заднему (съ разсохой) — колода съ зубьями. Чуб. VII. 400. Ум. Же́рдочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 479.

же́рдка — у старих сільських ха­тах — горизонтально підвішена чи прищеплена перекладина над по­лом, на яку вішали одяг. Я музи­кантів для простору на піл під жердку помістив (В. Антонович і М. Драгоманов).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 218.