ЖАЛУВАТИ

ЖА́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. перех. і без додатка, розм. Виявляти прихильність, ласку, любов. Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував (Вовчок, І, 1955, 57); Дуже досадно було бабі з дочкою дивитись на неї [дідову дочку], що дід її жалує (Ів., Укр.. казки, 1950, 88); // Виявляти увагу. [Ромодан:] Товариша Калину затвердили другим секретарем обкому. Прошу любити й жалувати… (Корн., II, 1955, 337);^: * Образно. До сього часу воно [життя] не жалувало її, поверталося то тим, то другим непривітним боком (Мирний, III, 1954, 221).

2. перех. Берегти, оберігати кого-, що-небудь; жаліти (у 3 знач.). — Поганяй! не жалуй коней! Треба мені зарані приїхати на вокзал! — гукав о. Артемій на парубка (Н.-Лев., IV, 1956, 48); Знущайся, доле, не жалуй сили!.. До каплі кров мою іспий! (Рудан., Тв., 1956, 45); // Неохоче витрачати що-небудь; шкодувати. Порішили вони чи так, чи інак, не жалуючи нічого, зловити отамана (Вовчок, І, 1955, 361); Він зовсім не жалував тих грошей, що складав з зими ще собі на свиту (Коцюб., І, 1955, 54).

3. неперех. Уболівати за чимось, за щось; жалкувати. Жалую, що не можу зараз послати Вам свого поличчя, бо ще не встиг сфотографуватися (Коцюб.. III. 1956, 124); Я багато часу потратила на руїни Помпеї, але не жалую, бо то, здається мені, річ єдина в світі і надзвичайно цікава (Л. Укр., V, 1956, 413); // кого. Висловлювати співчуття кому-небудь, співчувати комусь. Которих дівчат то матері й не пустили в дружки, ..а які і йдуть, то все зітхаючи та жалуючи Олесі (Вовчок, І, 1955, 25); Він розумів, що ті люди не знають, що говорять, і жалував їх (Фр., II, 1950, 117).

◊ Жа́лувати на се́бе — те саме, що Жалі́ти на се́бе (див. жалі́ти). Ви немов жалуєте на себе, що витримали там, де другий луснув би (Л. Укр., V, 1956, 436).

4. перех. і неперех., іст. Дарувати що-небудь, нагороджувати чимось. — Твого батька сама цариця вітала, приймала, Пісками жалувала!.. (Мирний, II, 1954, 100); Дмитрій Донськой щедро «жалував» (дарував) землі селянських общин монастирям, а також своїм боярам і дворянам (Іст. СРСР, І, 1957, 83); //заст. Давати що-небудь (за послуги і т. ін.). Перед святками предводитель жалував йому по десять рублів (Мирний, І, 1954, 263); Сам пан його шанує, інколи навіть своїм вином і одежиною жалує (Стельмах, Хліб.., 1959,154).

5. заст. Іти, заходити куди-небудь. — Жалуйте ж сюди… (Мирний, III, 1954, 245); Матюха до гостей — запрохує їх роздягатися, у світлицю жалувати (Головко, І, 1947, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 506.

Жа́лувати, лую, єш, гл.

1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. І. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383.

2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам…. приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?… Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. ІІ. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182.

3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849), 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. І. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. І. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. І. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. ІІ. 100.

4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. І. 57.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 473.