ДУДОЧКА

ДУ́ДОЧКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до ду́дка 1, 2, 4. Вийшла дівчинка Марійка, Дудочку дістала Та й заграла коломийки — Аж весело стало! (Мур., Широка дорога, 1950, 70); Іван показав йому свої ходаки, вузькі дудочки полотняних штанів (Чорн., Визвол. земля, 1950, 15).

2. Згорток чого-небудь у вигляді трубки. Русевич чемно взяв з рук Каргата згорнуті дудочкою аркуші ватмана (Шовк., Інженери, 1956, 308); Майстри почали хвалитися своєю силою: один зав’язував узлом і розв’язував залізну коцюбу, другий скручував у дудочку срібний німецький талер (Тулуб, Людолови, І, 1957, 174).

3. Український сюжетний танець, що виконується в швидкому темпі. Тут інші журавля скакали, А хто од дудочки потів (Котл., І, 1952, 77); Широко розповсюджені [на Дніпропетровщині].. побутові танці, зокрема такі, як «Метелиця», «Козачок».. та сюжетні танці — «Швець», «Коваль», «Гончар», «Дудочка» (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 85); // Мелодія, під яку виконується цей танець.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 432.

Ду́дочка, ки, ж. Ум. отъ дудка.

1) Маленькая свирѣль. Вийди, Грицю, на улицю і ти, коваленку, заграй мені у дудочку стиха помаленьку. Чуб. ІІІ. 125. Вони всі в одну дудочку грають. Всѣ однимъ заняты, всѣ одинаковы. Грин. І. 233.

2) Трубочка. У тоненьку скляну дудочку…. налиймо води і нагріймо її, то вода підійметься вгору. Дещо. 54.

3) Родъ танца. Алв. 21. Тут инчі журавля скакали, а хто од дудочки потів. Котл. Ен. І. 23.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 453.