ДОГОНИТИ

ДОГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ДОГОНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., діал. Доганяти. Тільки до воріт став [хлопець] догонити [козу], а дід уже став на воротях; (Укр.. казки, 1951, 37); — Ми бігли з усієї сили, щоби тебе Собаки не могли догонити (Фр., IV, 1950, 56).

ДОГОНИ́ТИ див. ДОГО́НИТИ.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 341.

I. Дого́нити, ню, ниш, гл. = I. Доганяти.

1) Ой ти зоре та вечірняя, чом нерано ізіходила, чом місяця не догонила? Лавр. 2. Вже погоня її догонила. Млр. л. сб. 283.

2) От став той хлопець гнать позу. Тілько що став до воріт догонити, а вже стоїть той дід на воротях. Рудч. Ск. І. 43.

II. Дого́нити, ню, ниш, гл. = II. Доганя́ти. Ніхто нічим тобі не дожене. Як узяв мені догонить. Черк. у. Він кожному догонить. Камен. у. Він не повинен догонити. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 408.