ДВОРИЩЕ

ДВО́РИЩЕ, а, с.

1. Те саме, що двір¹ 1, 5. — Достану грошенят — у мене буде рай: Будинок, дворище, мальовані ворота (Гл., Вибр., 1957, 171); Була тільки хатка та дворища клапоть, а землю хліборобну наймати доводилось (Гр., Без хліба, 1958, 151); Через прохідну будку Висоцький вийшов на широке заводське дворище (Ткач, Черг. завдання, 1951, 84).

2. Запустіла ділянка, на якій у минулому була садиба. Хата їх так і розвалилась пусткою; ніхто не купив, бо, кажуть, щовечора, як місяць зійде, по тому дворищу тиняється молода Орлиха (Вовчок, І, 1955, 84); Часто приходить [батько] до Чадака й на старім своїм дворищі днями висиджує, оплакуючи смерть єдиної дочки (Ле, Міжгір’я, 1953, 344).

3. іст. На Україні і в Білорусії в XIV-XVI ст. — сімейна, родинна громада. Поряд з селянським господарством окремої сім’ї в Київській Русі збереглись в деяких місцях спільні господарства сімейних общин, які об’єднували певну кількість споріднених сімей.. Така сімейна община відома.. у слов’янського населення..; на Балканах її називали задругою, в Росії — печищем і дворищем (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 454); Великі складні родини — дворища, які об’єднували від 5 до 11 і більше дворів-димів, здебільшого замінялись окремими дворами-димами, що складалися звичайно з двох простих індивідуальних родин (Іст. УРСР, І, 1953, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 224.

Дво́рище, ща, с. Дворище, мѣсто, гдѣ былъ дворъ, усадьба. Із льохів, будинків, стаєнь, із хлопського трупа на дворищі в Рарожинських стала чорна купа. К. Досв. 183. О, панське дворище! бодай нічого доброго в тебе не вступило. МВ. І. 53.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 363.

дво́рище див. двір.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 171.