ГРІМ

ГРІМ, гро́му, ч.

1. Гуркіт і тріск, що супроводять електричні розряди в атмосфері. Грім гримить — хліб буде родить (Укр.. присл.., 1955, 94); Грім гогоче, а блискавка хмару роздирає (Шевч., І, 1951, 113); * Образно. Тоді ж, як грім під час негоди Впаде на голови катів, Нам сонце правди і свободи Засяє тисяччю огнів (Сто пісень.., 1946, 8); * У порівн. Регіт гримить, як грім (Н.-Лев., III, 1956, 312); Громом обізвався постріл (Стельмах, Хліб… 1959, 78).

◊ Грім би мене́ вда́рив (поби́в); Хай мене́ грім поб’є́ — уживається як заприсягання у правдивості своїх слів, запевнення в чому-небудь. — Хай мене грім поб’є… коли я їв чию часть [частину], окроме своєї! — клявся Попенко (Мирний, І, 1954, 393); — Грім би мене вдарив на цьому місці, коли брешу… (Кучер, Чорноморці, 1956, 443); Грім би тебе́ (його́, її, їх) вда́рив (поби́в) — уживається для вираження великого незадоволення з приводу чого-небудь. — Грім би їх побив.. з їх порядками! — воркотів.. Бовдур (Фр., І, 1955, 297); Як (мов, немо́в і т. ін.) грім з [я́сно́го] не́ба — раптово і несподівано. — Жили ми з одинокою матір’ю, і ось на саму кутю, як грім з неба, — прийшли й забрали [мене]. По доказу сільського старости… (Збан., Єдина, 1959, 108).

2. перен., чого. Сильні, гучні звуки. Я чув грім оплесків, схожий на сплески тисяч голубиних крил (Рильський, III, 1956, 8); Чути грім віддаленого бою (Собко, П’єси, 1958, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 170.

Грім, гро́му, м.

1) Громъ. Грім такий, що хоч тури гони, то не почують. Ном. № 562. Козак не боїться ні тучі, ні грому. Ном. № 763. Бодай мене громи вбили, коли м не єсть тобі милий. Чуб. V. 235.

2) Раст. Heruiaria glabra L. ЗЮЗО. І. 124. Ум. Гро́мик. Мет. 259.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 327.

грім —

1) гуркіт і тріск, що су­проводять електричні розряди в атмосфері; через загадку народ уявляє грім так: «Біг кінь білобо­кий через Дунай глибокий; Як упав — заіржав: увесь світ задри­жав»; у дохристиянських віруван­нях — посланець неба й вогню, має цілющу силу, тому коли вес­ною вперше гримить, треба спиною обпертися об дерево чи об щось інше, і спина не болітиме до нового грому наступного року; удар грому вважали за суд Божий (можливо, звідси пішли заприся­гання в правдивості сказаних слів «грім би мене вдарив», «хай мене грім поб’є», а також проклін «грім би тебе (його) побив (ударив [з яс­ного неба])»); богом грому й блис­кавки в дохристиянських віруван­нях був Перу́н (див.), його заступ­ником у християнстві став святий Ілля (див. Іллі́-проро́ка день 2);від­гомоном побожного страху перед силою неба є й народні афоризми: «Вдарив грім на мій дім», «Від гро­му і в воді не сховаєшся», «Він для мене не грім, не туча»; грому всі бояться, і тільки про відчайдушну людину кажуть: «Він і грому не боїться»; під час грому забороняється свистіти чи співати, а також їсти або спати, бо грім заб’є; злі сили бояться грому й шукають собі рятунку під деревами (передусім сухими), у воді, в болоті, тому лю­дині від цих місць треба бути по­далі, щоб випадково не вбило ра­зом з нечистим; треба порятувати хату від грому, насамперед щоб чорт під неї не сховався, тому засовували комин, зачиняли і хрес­тили вікна, засвічували лампаду перед іконами; викидали на двір або на горище рогач, кочергу і ло­пату (якою хліб саджали); тим са­мим постійний зв’язок людини зі святим вогнем чи святим хлібом уберігає її від нечистої сили; гро­мова стріла має цілющу силу й допомагає від хвороб; у давнину була поширена ворожбитська книга «Громник» з багатьма повір’ями на зразок, — «коли сильно загри­мить, то великий муж помре»; з уведенням християнства з’явилася прикмета, — «як грім ударить, тре­ба хреститися» (звідси приказка «Поки грім не вдарить, мужик не перехреститься»); у Страсний чет­вер дітям обпалювали страсною свічкою волосся, — «щоб грому не боялися»; так само допомагає й громни́ця (див.), стрітенська свічка; не випадково з громом пов’язано дуже багато народних прикмет,— «вранці чути грім — увечері буде дощ», «глухий грім — на тихий дощ, розкотистий — на зливу», «грім гримить — хліб буде родить», «грім у вересні — на теплу осінь», «як на голе дерево грім ударить, то буде неврожай», «небо з грома­ми — земля з квітками». Козак не боїться ні тучі, ні грому (М. Номис); Бодай мене громи вбили, коли м не єсть тобі милий (П. Чубинський); І погоду часом грім ударить (М. Номис); фразеологізм: грім з ясно́го не́ба — про велику не­сподіванку;

2) Вели́кий Грім Гри­му́чий див. Перу́н 1, Яри́ло 1.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 156-157.