ГРОМАДСЬКИЙ

ГРОМА́ДСЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до грома́да¹ 1, 3. Піднявся шум та гам, яким звичайно кінчаються усі громадські збори (Н.-Лев., III, 1956, 10).

2. Який виникає, відбувається в суспільстві або стосується суспільства, зв’язаний з ним; суспільний. Уперед до завзятого бою За громадські та власні права (Граб., І, 1959, 394); Були в них якісь спільні громадські справи на селищі (Шовк., Інженери, 1956, 67); Громадський обов’язок; Громадські інтереси; Громадський порядок.

Грома́дська ду́мка див. ду́мка.

3. Належний усій громаді, усьому суспільству; колективний. Нехай уже, як господар умре і хата його піде на громадську власність, тоді нехай уже йдуть і цінують все (Л. Укр., V, 1956, 99); Значних успіхів досягли трудівники соціалістичних ланів у розвитку громадського тваринництва (Колг. Укр., 11, 1958, 2); // Признач. для загального користування. Він навіть анекдоти якісь почав оповідати, щось таке, лиш йому самому зрозуміле: про писареву кобилу та громадський вигін (Хотк., І, 1966, 126); Для нормальної роботи машин у дві зміни треба організувати громадське харчування людей в полі (Рад. Укр., 7. VII 1956,1); // В якому бере участь весь колектив. Радянські господарства, комуни, громадський обробіток землі та інші види товариського землекористування є найкращі засоби для досягнення соціалізму в землеробстві (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 35).

4. Який добровільно обслуговує різні сторони життя колективу. Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді — самодіяльна громадська організація молоді, активний помічник і резерв партії (Статут КПРС, 1961, 26); Останнім часом партійні комітети почали створювати громадські комісії по впровадженню нової техніки, по якості продукції тощо (Рад. Укр., 5.1 1962, 2); Громадський контроль; Громадський інспектор; Громадське доручення.

5. рідко. Який любить товариство, компанію; товариський, компанійський. Усі його в нас любили; балакливий був чоловік, веселий, громадський (Вовчок, VI, 1956, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 174.

Грома́дський, а, е. Принадлежащій, относящійся къ міру, общественный, мірской. Громадських людей кликали цінувати. МВ. ІІ. 203. Громадська Громадська справа. Громадський суд. О. 1861. X. 55. Муж грома́дський. Членъ общества, представитель извѣстной его части, участвующій въ его рѣшеніяхъ. Г. Барв. 351. Кулишъ. Повѣсти. I. 185. Тогді ж то, не могли знати ні сотники, ні полковники, ні джури козацькії, ні мужі громадськії, що наш пан гетьман Хмельницький…. у городі Чигрині задумав, вже й загадав. Мет. 391.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 329.