ДУМКА

ДУ́МКА, и, ж.

1. Те, що з’явилося в результаті міркування, продукт мислення. І свої думки, і його солодкі слова склались в її серці, як сплетені квітки в віночку (Н.-Лев., III, 1956, 340); Перша його думка була побачити Настю та дізнатись від неї, що се таке сталося (Коцюб., І, 1955, 24); // Припущення, передбачення. — Ні, брати! — відповів їм Микула, якого злякала сама думка проте, що вони, сини старійшини, підуть.. до князя (Скл., Святослав, 1959, 25); Вустимкові стає страшно від думки, що туди [в глинище] можна впасти (Багмут, Опов., 1959, 11); // Намір, замисел, задум. Спитай [Галочку] об чім-небудь, зараз зирк з-під своїх війок — вже й догадалася, з якою думкою питають її, вже такий і одвіт дасть (Кв.-Осн., II, 1956, 316); В пана була думка й справді оддати Джерю й Кавуна в москалі (Н.-Лев., II, 1956, 191); // Знання в якій-небудь галузі. На «Запоріжсталі» особливо виразно показала свою творчу дозрілість радянська інженерна думка (Літ. газ., 1.1 1948, 2).

◊ Дохо́дити (дійти́) [до] ду́мки див. дохо́дити;

Ду́мкою багаті́ти — потішати себе намірами, задумами. Розумний б’є на те, що справді в нього є, А дурень думкою, як кажуть, багатіє (Гл., Вибр., 1957, 171); Думки́ забіга́ють напере́д див. забі́гти; Ду́мкою забіга́ти напере́д див. забіга́ти; Ду́мка запада́ла (запа́ла, прихо́дила, прийшла́, лі́зла, влі́зла і т. ін.) — думка з’являлася, виникала. Якщо вам западала у голову така думка, то геть женіть її від себе (Мирний, V, 1955, 385); — А що, як поїхати в «Зорю»? — прийшла йому в голову раптова думка (Тют., Вир, 1964, 99); Ця думка припливла йому до голови під час обіду (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 63); За́дня ду́мка див. за́дній; Заліта́ти (залеті́ти) в думка́х (ду́мкою, думка́ми) див. заліта́ти¹; Зво́дити (звести́) доку́пи думки́ див. зво́дити; Зв’я́зувати (зв’яза́ти) доку́пи (в одне́ ці́ле) думки́ див. зв’я́зувати; Каза́ти (говори́ти і т. ін.) собі ́на (в) ду́мці (думка́х) — міркувати, думати. Поглядаючи на своє зібрання, казала [відьма] собі на думці: — Є усяке; не піду до людей позичати (Кв.-Осн., II, 1956, 189); Я був невимовно щасливий і в думці собі говорив: ага! ага! (Коцюб., II, 1955, 255); На мою́ (його́, ва́шу і т. ін.) ду́мку; По мої́й (його́, ва́шій і т. ін.) ду́мці, у знач. вставн. сл. — указують, кому належить думка. Сьогодні мав цілу баталію з редактором.. На його думку, стаття написана нецензурно (Коцюб., III, 1956, 168); Від сього, по моїй думці, багато залежить, як має обернутися справа (Л. Укр., V, 1956, 21); На думку Федоренка, до ворожої застави лишилося яких-небудь півтораста кроків (Кач., Вибр., 1953, 382).

2. Відображення об’єктивної дійсності в поняттях, судженнях, висновках; процес мислення. Думка її уперто працювала в одному напрямку: вона пригадувала все, що чула в дитячих літах про відьом (Коцюб., І, 1955, 279); Геніальна думка Леніна напружено працювала над всією сукупністю найскладніших питань нової історичної епохи — епохи імперіалізму (Біогр. Леніна, 1955, 142); Франко — поет боротьби і труда, поет глибокої думки і невтомної пристрасті (Рильський, III, 1956, 111).

◊ Ви́кинути з ду́мки; Поки́нути ду́мку — перестати думати про кого-, що-небудь, забути кого-, що-небудь. Літ, може, п’ятнадцять, як пішов [Остап] на Дін. Уже його й з ревізії викинули, не тільки з думки (Мирний, II, 1954, 38); Треба було покинути думку про якесь справжнє діло серед свого люду, у рідній країні (Коцюб., І, 1955, 223); Ма́ти (є, було́) на ду́мці — думати про кого-, що-небудь. Ще за панської Польщі Євстафій мав собі на думці: Касіян Скиба — комуніст, бо хоче людям добра… (Чорн., Пісні.., 1958, 10); Хима знала, чого сумує старий, що в нього на думці (Коцюб., І, 1955, 90); Не йде́ на ду́мку — не хочеться думати, згадувати про кого-, що-небудь. Не їла [Ївга] з самого ранку нічогісінько.. Нічого й на думку не йде! (Кв.-Осн., II, 1956, 273); Не ма́ти (не було́) на (в) ду́мці — не думати про що-небудь, не допускати чогось, не мати наміру що-небудь робити. Вона ніколи і в думці не мала почути таке від сина (Мирний, І, 1954, 158); В той день Ерік і на думці не мав, що незабаром Олесь стане найближчим його другом (Панч, Ерік.., 1950, 6); Не схо́дити (не вихо́дити, не йти і т. ін.) з ду́мки — весь час думати, не забувати про кого-, що-небудь. Мені з думки не сходить Оксана з її істерією (Л. Укр., V, 1956, 414); Дівчина в його з думки не йшла (Вовчок, І, 1955, 351);

Спада́ти (спа́сти, запада́ти, запа́сти, прихо́дити, прийти́, сплива́ти, спливти́, наверта́тися, наверну́тися і т. ін.) на ду́мку кому — починати думати про кого-, що-небудь. Став [солдат], озирнувся, щось спало на думку, і зник за горою (Довж., І, 1958, 35); А він [Дмитро] і приходить на думку [Марті] точнісінько таким, як з Варивоном приходив (Стельмах, II, 1962, 342); Ті́льки й ду́мки (на ду́мці) — постійно думати про кого-, що-небудь. Сказано, як молоде, то й гадок не має; тільки й думки, як би погулять весело (Вовчок, І, 1955, 21); Спокійно живе [графиня] серед панських вигод, їй тільки й на думці пишнота (Л. Укр., І, 1951,439); Узя́ти на ду́мку — почати думати. Він зараз узяв на думку, як би то йому свого сотника зовсім з’їсти (Кв.-Осн., II, 1956,188).

3. Те, чим заповнена свідомість. У мене одна думка: як би нам нашу красну мову так високо підняти, як підняв її Шевченко у пісні (Мирний, V, 1955, 362); Капітан ішов і йшов, не зупиняючися, все занятий своїми думками (Фр., VI, 1951, 413).

4. тільки мн. Система переконань, поглядів, уявлень. Повної ідентичності в думках і почуттях двох дорослих і під різними впливами вихованих людей, я пересвідчена, не може бути (Л. Укр., V, 1956, 344); Під час перебування гвінейської урядової делегації в Радянському Союзі відбувся обмін думками в різних питаннях радянсько-гвінейських відносин (Рад. Укр., 27 .VIII 1959, 1).

Грома́дська ду́мка — погляди широкої громадськості на що-небудь. [В а ся:] Ми настоюємо, щоб у цьому питанні була зважена громадська думка інституту (Мик., І, 1957, 357).

5. Українська і польська народна пісня (лірична або епічна), часто журливого характеру. Раз у неділю після обіду вийшов [дід] у садок і каже мені: — Хочеш, Орисю, я тебе навчу пісень і думок? (Стор., І, 1957, 101); Він почав коломийкою, далі перейшов на тужливу думку (Фр., VIII, 1952, 33); // Назва окремих розділів (частин) лірико-оповідального, музично-сценічного або інструментального твору; // Назва деяких самостійних вокальних або інструментальних творів. Ватя одчинила піаніно, сіла й почала награвати українські думки Завадського (Н.-Лев., IV, 1956, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 435.

Ду́мка, ки, ж. Мысль; намѣреніе, замыселъ. Рукою (на молитві) махаєш, а думкою скрізь літаєш. Ном. № 177. А думка край світа на хмарі гуля. Шевч. 9. Таќа в йо́го ду́мка. Онъ такъ думаетъ, предполагаетъ. Така́ в йо́го думка була, щоб дівчина йому жінка була. Мил. 97. На ду́мці стоя́ти. Не сходить съ ума, быть на умѣ. на ду́мку спа́сти. Придти въ голову. Стор. МПр. 51. Ду́мка б. Предполагается. Думка б завтра вже їхати. Ду́мка таќа, що…. Можно думать, что… ду́мку взя́ти. Вознамѣриться, рѣшить. Узяла собі таку думку: покину їх. мн. МВ. І. 10. На мою́ ду́мку. По моему мнѣнію.

2) Родъ лирическаго стихотворенія (элегическаго характера). Ум. Ду́монька. Голос як сурмонька, т’але ж чортова домонька. Ном. № 2984. Слова твої прекраснії, превражая думка. Мет. 107.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 455.