ГОЛОЧКА

ГО́ЛОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до го́лка. Держить [Оксана] у руках або рукав від сорочки, а голочка застромлена спочива… (Кв.-Осн.,ІІ,1956,443); В піджачок З голочок Одягнувся їжачок (Стельмах, Колосок.., 1959, 50); * Образно. Крізь основне, крізь безсумнівне вдоволення проколюється з глибини його нутра якась голочка іронії (Тудор, Вибр., 1949, 28); * У порівн. Зуби — білі, тонкі та довгі, мов голочки (Мирний, 1, 1954, 353).

◊ [Як] з го́лочки — те саме, що [Як] з го́лки (див. го́лка). На йому сорочка — як сніг; каптанок — як з голочки (Мирний, І, 1954, 339); Він рум’яний, одягнений з голочки, задоволений з свого пальта на хутрі (Кундзич, Дієзи.., 1956, 7); — У нас.. нова школа добудовується. То ж хочемо, щоб усе було, як з голочки (Іваничук, Не рубайте.., 1961, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 117.

Голочка, ки, ж. Ум. отъ голка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 305.