ВУХО

ВУ́ХО, а, с. 1. Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо, веселить серце (Мирний, IV, 1955, 232); Все чує вухо, пильно стежить око І серце теж події провіща (Бажан, І, 1946, 282); Внутрішнє вухо; // Зовнішня хрящова частина органу слуху; вушна раковина. За вуха вона [дівчина] позатикала пучки дрібненького барвінку (Н.-Лев., II, 1956, 275); Кінь обережно ступав лісовою дорогою, наставляючи вперед вуха (Ю. Янов., II, 1958, 214).

◊ Аж у ву́хах лящи́ть — про дуже голосний, переважно неприємний крик, розмову, брязкіт і т. ін. Котька верещить, аж у вухах лящить (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 201); З парубками йдуть і дівчата. Вони теж співають, і пісня аж лящить у вухах, луною відбивається в левадах (Панч, На калин. мості, 1965, 12); Ву́ха в’я́нуть — неприємно, гидко слухати що-небудь непристойне. Стидно, аж вуха в’януть (Укр.. присл.., 1955, 300); Іноді полюбляв такі міцні слівця, від яких вуха в’януть (Руд., Остання шабля, 1959, 209); Ву́ха займа́ються (зайняли́ся) — вуха червоніють (від сорому і т. ін.). Гонтар відчув, як від сорому зайнялись його вуха (Баш, Вибр., 1948, 13); Ву́хами ля́пати (хля́пати) — те саме, що Гав лови́ти (див. га́ва). — А дядько Гордій поважно до жінок стиха: — Тільки ж ви глядіть тут, не вухами ляпати прийшли. Голосуватимемо чи що, глядіть же й ви! (Головко, II, 1957, 126); Вже зріють у ній ті гарячі слова, які вона вигорне там, де слід. А поки що каже будівникам: — Доправлятимем. Тільки ви теж вухами не хляпайте. Разом з вами будемо поправляти (Гончар, Тронка, 1963, 82); Ву́ха позаклада́ло кому, безос. — хтось не може чути, утратив слух. — Та вже ж чую: не позакладало мені вух, — обізвалась Мокрина, розсердившись (Н.-Лев., II, 1956, 238); Ву́хо [за́вжди] на сторо́жі в кого — хтось [завжди] уважний, готовий до будь-якої несподіванки. Риндичка зовні виглядала так: маленька, кругленька, дуже метка, рухалась швидкими куценькими кроками, а вухо завжди на сторожі (Мист., 1, 1956, 41);

Ву́хо (ву́ха) рі́же — звучить різко, грубо; неприємно для слуху. На розхряпаних вікнах сиділи хлопці й співали. Їхні голоси високі, неодностайні, різали вухо дзвінким і гострим склом (Мик., II, 1957, 178); Голова́ з ву́хами див. голова́; Держа́ти (трима́ти) ву́хо го́стро див. го́стро; До ву́ха доліта́ти (долеті́ти, дійти́ і т. ін.) — почути щось здалека; дізнатися про щось. — Чи ти бачиш, хто за сотню верстов.. примчався до тебе, не спавши і не прилягавши й на часину ..з того безталанного часу, як тяжка звістка дійшла до її вуха? (Мирний, І, 1954, 357); Раптом до вуха долітав давно жданий поклик трембіти (Коцюб., II, 1955, 323); Дра́ти (надра́ти, нам’я́ти і т. ін.) ву́ха [ву́ші] — карати, тягаючи за вуха. Навкруги дітям часто скубли волосся, драли вуші, періщили ременем (Крот., Сини.., 1948, 19); [Поліна К.:] А от коли твій Льонька ще раз покаже сюди свій товстий ніс і розбійничу бороду, я йому намну вуха, будь певна (Коч., II, 1956, 110); За ву́ха тягти́ (тягну́ти, витя́гувати і т. ін.) кого — всіляко допомагати тому, хто сам не прагне або не здатний до якоїсь діяльності, якогось заняття. Не раз витягував [Віталик] Тоню за вуха по фізиці та математиці… (Гончар, Тронка, 1963, 28); Звуча́ти у ву́хах див. звуча́ти; І за ву́ха не відтягти́ кого від чого — ніяк не відсторонити когось від чого-небудь. — Дай вам землю під селом, так вас од неї й за вуха не відтягнеш (Головко, II, 1957, 22);

І за ву́хом не сверби́ть кого і кому — хтось не звертає ніякої уваги на що-небудь; комусь байдуже. Мірошник спить та спить. Вода ж біжить… Хомі й за вухом не свербить (Гл., Вибр., 1957, 39); І (на́віть) ву́хом не вести́ — не звертати ніякої уваги, бути зовсім байдужим. Молодий комсомолець старанно їх просив трохи зачекати, посилаючись на те, що в канцелярії якраз відбувається засідання. Але вони й вухом не вели (Епік, Тв., 1958, 273); І сті́ни ма́ють ву́ха — треба говорити обережно, бо можуть підслухати; Їсть (їдя́ть і т. ін.), аж за ву́хами лящи́ть — їсть (їдять і т. ін.) з великим апетитом, жадібно. Він знай усе моргав однією бровою і вусом та уминав яєшню, аж за вухами лящало (Мирний, І, 1954, 297); Своє сало в торбі тримав, а моїх курей їдять, аж за вухами лящить (Тют., Вир, 1964, 357);

Кра́єм (крає́чком) ву́ха чу́ти (почу́ти, пійма́ти) див. край; Лови́ти ву́хом — прислухатися, чути. Ще здалека вухом ловив я Хрип, що грудь його різав стару (Фр., XIII, 1954, 138); Ма́ти до́вгі ву́ха — чути те, чого не можуть почути інші. [Другий голос:] Що ж ти там почуєш? [Третій голос:] Він має довгі вуха, не журися! (Л. Укр., II, 1951, 523); Музика́льне ву́хо — вухо, що добре розрізняє мелодійні відтінки. Опріч знання різних діалектів треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити усі одтінки говорів (Коцюб., III, 1956, 312); На (над) ву́хо говори́ти (сказа́ти, шепну́ти і т. ін.) — говорити тихо, наблизивши губи до вуха співбесідника. — А що — вовк добре заскиглив? — шепнув дідок на вухо Йванові і засміявся (Коцюб., ІV, 1955, 349); "А де ж дукачів узяти?" То Сава Петрович на це їй: "Іди, над вухо скажу, навчу, де" (Головко, II, 1957, 192); Нагостри́ти (насторожи́ти і т. ін.) ву́хо (ву́ха) — уважно прислухатися; насторожитися, наслухати. — Що вона говорить, клята карга? — змертвілими губами прохрипів сам до себе майор і.. насторожив ухо (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 91); Не ба́чити (поба́чити) кого, що, як свої́х (вла́сних) вух; Ба́чити (поба́чити) кого, що, як свої́ (вла́сні) ву́ха — ніколи не бачити кого-, що-небудь. Тепер йому не бачити й посади яншая, як своїх вух… (Досв., Гюлле, 1961, 87); — Смикнуло ж тебе за язик.. Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (Панч, На калин. мості, 1965, 85); Не ві́рити свої́м (вла́сним) ву́хам див. ві́рити; Опуска́ти (опусти́ти) ву́ха — впадати у відчай; засмучуватися; Пе́стити ву́хо — бути приємним для слуху. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо (Мирний, IV, 1955, 232);

Підніма́ти (підня́ти) ву́ха — наважуватися протидіяти. — Правильно Данюша каже: "Коли це в мене було, щоб проти голосував хто?" А то аж сім! Підняли вуха (Головко, II, 1957, 70); Пійма́ти во́вка за ву́ха — уміти використати що-небудь для себе. Він вміє піймати вовка за вуха (Номис, 1864, № 13567); Пійма́ти вухом; Спійма́ти на ву́хо — почути звичайно тихі, невиразні звуки. Коли се чутким вухом піймала [Екбаль] один гук з надвірного гомону (Л. Укр., III, 1952, 713); У тиші можна було навіть спіймати на вухо брязкіт стремен (Панч, Іду, 1946, 76); По [са́мі] ву́ха: а) (із сл. закоха́тися) дуже сильно. З перших же днів і закохався в неї, як сам признався собі — "по самі вуха". Навіть вірша склав (Головко, II, 1957, 417); б) цілком, зовсім. Поринути по вуха в працю; в) дуже багато. А роботи по самі вуха: треба обід готувати та видавати, посуду мити, хуста прати, хліб пекти… (Коцюб., І, 1955, 64); Прокрича́ти (прогуді́ти, проту́ркати і т. ін.) ву́ха кому про кого, що — надокучити, обриднути комусь довгими, постійними розмовами про кого-, що-небудь; Пропуска́ти (пропусти́ти) повз ву́ха — не звертати ніякої уваги на те, що говорять. Чемериця, заклопотаний і все ще неспокійний, якось байдуже пропустив повз вуха її слова (Коцюба, Нові береги, 1959, 414); Пуска́ти з ву́ха у ву́хо (ми́мо вух) — не дуже прислухатися до сказаного, не звертати уваги на що-небудь сказане. Це Невмій, бува, й прослуха, Та пускає з вуха в вухо (Стельмах, Колосок,., 1959, 105); Марусяк нібито пускав усе те мимо вух, набирався рівнодушного вигляду, але всередині у нього все кипіло й варилося (Хотк., II, 1966, 227); Розпусти́ти ву́ха — слухати уважно, з повним довір’ям; утратити пильність; Ти́хо, немо́в (на́че, як) у ву́сі — дуже тихо. Човен.. пішов під воду. Стало тихо, немов у вусі (Логв., Давні рани, 1961, 10); Коли та сварка була, а ви все згадуєте й досі. Тепер на вашому кутку, хвалити бога, як у вусі, тихо… (Л. Янов., І, 1959, 83); Тонке́ ву́хо — добрий слух. Тільки палка душа, тонке вухо і добрий зір поведуть народ на шлях сонця, на шлях переможниці — Весни! (Коцюб., III, 1956, 303); Туге́ ву́хо — поганий слух. У нього було дуже туге вухо, зате терпіння, хоч одсипай… (Збірник про Кроп., 1955, 60); У ву́хах дзво́нить (дзвени́ть), безос. — про дзвенячий шум у голові, який є наслідком болю, перевтоми і т. ін. Проценко, мов громом прибитий, стояв і трусився. У голові в його гуло, у вухах дзвонило (Мирний, III, 1954, 274); Знову в хаті тиша. Щось невловиме дзвенить у вухах, гуде в голові (Цюпа, Назустріч.., 1958, 89); У ву́ха впа́ло див. впада́ти; Усміха́тися (усміхну́тися) аж до вух — усміхатися, широко розкриваючи рот. Поклавши оберемок бур’яну на сніг, він зняв.. шапку, дбайливо струсив її од бур’яну і колючок, усміхнувся аж до вух, оголивши червоні ясна (Тют., Вир, 1964, 482); Хоч ву́ха затика́й: а) те саме, що Аж у ву́хах лящи́ть. Що мене найбільше вразило тут, то вуличне життя.. Люди не говорять, а кричать так, що хоч вуха затикай (Коцюб., III, 1956, 270); б) (із сл. ла́ятися) дуже непристойно; Хоч у ву́хо вбгай (бгай) — дуже лагідний, податливий, добрий. — Приязненький та ласкавенький [Петро], хоч у вухо вбгай (Н.-Лев., III, 1956, 288); То бувало нікому на світі не вступить [Йосип], не послухає нікого, а то хоч у вухо бгай (Мирний, IV, 1955, 36); Чу́ти (почу́ти) на вла́сні ву́ха (свої́ми ву́хами) — самому чути що-небудь. [Теофіл:] Як він казав про мене Крусті, що я вернувся з Галлії, те чув я на власні вуха (Л. Укр., II, 1951, 437); — Що не може бути?! На власні очі бачив, своїми вухами чув, не позакладало ж мені! (Стельмах, І, 1962, 388); Язик по́за ву́хами (вуши́ма) теліпа́ється (мота́ється і т. ін.) у кого — хтось любить багато говорити. У його язик поза вушима мотається (Номис, 1864, № 12971).

2. перен., розм. Про людину, яка прислухається до чужих розмов, щоб передати їх комусь; шпигун. Очевидно, у бандитської ватаги була своя розвідка, надійні вуха й очі з числа невдоволених (Цюпа, Три явори, 1958, 17); — Чуєте, Гнате. — Та чую ж, — озирається чоловік, чи нема десь поблизу панського вуха (Стельмах, І, 1962, 361).

3. Бокова частина шапки, що закриває вушну раковину. Незграбними пальцями, що ниють від шпарів,.. розв’язую і ніяк не можу розв’язати шворки біля вух шапки (Збан., Єдина, 1959, 12); Із солом’яного дупла, виритого в скирті, обтрушуючись, виліз Шовкун. Весь був у соломі, шапка на ньому обкрутилася вухом наперед (Гончар, III, 1959, 216).

4. Пристосування у вигляді невеликої дужки, за яку тримають або вішають предмет. Жінки і дівчата носять цемент у цебриках, у яких крізь вуха просилено дрючок (Фр., I, 1955, 226); Подали мені чашку без вуха та без вінець, чайник без вуха (Тесл., З книги життя, 1918, 58).

ВУЦВК, невідм., ч., іст. Скорочення: Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет. Я.. влаштувався на роботу в редакцію харківської газети "Вісті ВУЦВК" як художник-ілюстратор (Довж., І, 1958, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 789.

Вухо, ха, с.

1) Ухо. тепло, як у вусі. Очень тепло. Ном. № 10285. Тихо, як у вусі. Полная тишина. роспустити вуха. Развѣсить уши, слушать со вниманіемъ и довѣріемъ. См. Ухо.

2) Ушко сосуда. Шух. 264.

3) Часть кушки (См.). Шух. І. 169.

4) Ухо, проухъ въ различныхъ инструментахъ для продѣванія рукоятка (напр. въ сапі, въ большой пилѣ, топорѣ и пр.). Шух. І. 164. МУЕ. ІІІ. 30. Сим. 24.

5) Въ желѣзномъ лемехѣ плуга гнѣздо, въ которое вставляется чепіга. Вас. 199.

6) Шипъ бревна или бруса (въ постройкѣ, снарядѣ), входящій въ углубленіе. Шух. І. 90, 255.

7) Шипъ вала, которымъ валъ опирается на подставку. Шух. І. 235.

8) Шипъ, пятка дверей или воротъ, входящая въ гнѣздо и вращающаяся въ немъ. Шух. I. 87, 93. Ум. Вушко, вушечко.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 260.

ву́хо = у́хо —

1) орган слуху; ко­ли хочуть говорити про щось таєм­не, дбаючи, щоб ніхто того не під­слухав, запитують: «Може, тут сті­ни вуха мають?»; переконують у правдивості новини: «На свої вуха те чув»; з неуважної людини глузу­ють: «На одне вухо оглух, а на дру­ге не чує»; коли хтось дивується, звідки другий щось знає, кажуть: «На те людині й вуха дані, щоб чу­ти»; у І. Франка читаємо: «Якщо в правому вусі дзвенить, буде нови­на добра, в лівому — лиха»; коли на питання «у котрому вусі дзве­нить» відповідають правильно, то це означає, що відповідач пра­вильно говорив або любить того, хто питає; при вітанні дітей з іме­нинами тягнуть вгору вухо, «щоб краще росло», бо в давнину віри­ли, хто має малі вуха, скоро помре; згодом це побажання перейшло на саму дитину; символізують найви­щу міру («По вуха в боргах», «Маю того по самі вуха»); затишок, спокій («Тепло, як у вусі», «Тихо, як у вусі»);

2) осля́чі ву́ха — символ не­уцтва, невігластва («Не кожен осел має великі вуха», «Осла пізнають по вухах»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 122.