ВИПРАВА

ВИ́ПРА́ВА, и, ж., заст. 1. Те саме, що ви́правлення.

2. Відправлення, вирядження кого-небудь кудись. Прийшла моя виправа До краю іншого (Зеров, Вибр., 1966, 486); — Геть мені з очей, бо матимеш таку виправу, що через поріг сторчака летітимеш (Стельмах, Хліб.., 1959, 329); // Похід. Вони [повстанці] стоять за негайну виправу по козачий хліб за Тегинею (Ле, Україна, 1940, 120).

3. рідко. Те саме, що загі́н. Виправа козацька рушила з міста за Остапом (Вовчок, І, 1955, 332).

4. Посаг. А в покоях шість сестер Ганниних, готуючи сестрі виправу, перегукувались з наймичками (Н.-Лев., І, 1956, 138); Ось шили ми недавно виправу для однієї купецької дочки (Григ., Вибр., 1959, 372).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 458.

Виправа, ви, ж.

1) Выпрямленіе; исправленіе.

2) Отправка; отправленіе.

3) Имущество, даваемое дочерямъ при выходѣ замужъ, состоящее изъ бѣлья, платья, посуды и иной домашней утвари.

4) — шкури. Выдѣлка кожи. Ум. Ви́правка. Оддасть шкурку за виправку. Ном. № 10570.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 178.

випра́ва див. по́саг.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 86.