БУКВА

БУ́КВА, и, ж.

1. Письмовий знак, що позначає звук або сполучення звуків мови; літера. Писар переписав свій утвір церковними буквами (Н.-Лев., IV, 1956, 190); Софія схопила книжку, розгорнула її раптово, не читаючи, дивилась на букви (Л. Укр., III, 1952, 545); По боках, де квіти рожі, в два ряди слова ясні (всі ж там букви прописні): "Раз ми в дружбі, то ворожі нам погрози не страшні!" (Тич., II, 1957, 326).

◊ Від бу́кви до бу́кви — від початку до кінця. — А хто ж працює в колгоспі? — цікавився Артьомов, перечитуючи від букви до букви кожен папірець (Чорн., Потік.., 1956, 121).

2. перен. Суто формальне значення чого-небудь. Геніальність і велич Леніна полягає в тому, що він умів відділяти суть марксизму від його букви (Біогр. Леніна, 1955, 148); — Нам просто важко повірити тільки букві вашого наказу (Ле, Міжгір’я, 1953, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 252.

Буква, ви, ж.

1) = Буквиця.

2) Буква.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 108.