БРОНЯ

БРОНЯ́, броні́, ж,

1. заст. Металевий одяг для захисту тулуба воїна. Вже зібрався Олег віщий На вражу недолю, Їде конем білогривим По чистому полю. Блищить броня цареградська, Шелом аж палає (Рудан., Тв., 1956, 209); Вони схилились у земнім поклоні Московським далям, рідній стороні, І, брязнувши кружальцями броні. Звелися рвучко й скочили на коні (Бажан, Роки, 1957. 230); * У порівн. А кінь.. як намальований: шерсть на йому блищить, як броня (Стор., І, 1957, 94); // Зброя. У той день, як нам рушать, подарував він свого коня і роздав броню: кому шаблю, кому пістолі, кому гвинтівку (Стор., І, 1957, 178); До броні! Настала година слушна За рідний край стать в обороні (Стар., Поет. тв., 1958, 39).

2. Захисне облицювання із сталевих плит на військових кораблях, поїздах, автомобілях і т. ін. Вони бронепоїзди обшивали корабельною бронею (Кучер, Чорноморці, 1956, 144); Де бронею танки в просторах гриміли, комбайни в житах попливуть (Сос., Вірші, 1954, 57); // Броньовані бойові машини. Вони чекали тієї хвилини, коли, сівши на броню, ринуться в прорив (Ю. Янов.. Мир, 1956, 202).

3. тільки бро́ня. Закріплення когось або чогось за ким-, чим-небудь; документ на це закріплення. — Всю війну я провів у Казахстані.. З бронею в кишені просиджую штани у заводській лабораторії (Рибак, Час.., 1960. 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 239.

Броня, ні, ж. Оружіе, броня. Стор. МПр. 4. Хто тебе наділив конем і бронею? Стор. І. 75. Вивели йому коня в броні. Чуб. ІІІ. 296. До броні! Къ оружію!

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 101.

броня́ див. збро́я.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 56.