ХВАТКА

ХВА́ТКА, и, ж.

1. Прийом, спосіб, яким хапають, беруть що-небудь.

&́9671; Залі́зна хва́тка — те саме, що Ме́ртва хва́тка (див. ме́ртвий). — Здоров, здоров, сину,— привітався Гордій і залізною хваткою стиснув руку Федота (Тют., Вир, 1964, 233); Ме́ртва хва́тка див. ме́ртвий; Смерте́льна хва́тка див. смерте́льний.

2. перен., розм. Спосіб дій, манера поведінки кого-небудь. А подивіться ви хоча б на Аню Макарову: ..дівчинка на вигляд не дуже богатир, а серце в неї, сумління, робоча хватка,— всього цього на десять богатирів вистачить (Вишня, І, 1956, 339); — Сталінградець? — Ні, товаришу гвардії генерал, ми… ближчі. Але хватка у нас сталінградська (Гончар, III, 1959, 251).

3. Конусна сітка, напнута на обруч або рамку з держаком, яку використовують для ловлі риби, комах, птахів. [Тарас:] Недавно кум мій ловив.. рибу, так щось як почало хрюкати, та як схопило його хватку,— він ледве втік і хватку кинув (Корн., I, 1955, 310); Різними способами можна рибу ловити. Ловлять, приміром, «хваткою»… (Вишня, І, 1956, 156); Виходять Чирва та Малоштан із хваткою. [Чирва:] А ви, куме, все рибку ловите? Піймали щось? (Мик., I, 1957,56).

4. мн. хва́тки, ток, діал. Рогач (у 1 знач.); чаплія. Є в батька книжечка податкова, палітурки зелені, за сволоком стремить [стримить]. Як би її звалить, було думаю. Візьму оце й хватки в руки, та й … а як батько увійде? (Тесл., З книги життя, 1949, 165); Розсердилася [Петренчиха], розгнівалася, біга по хаті, кочергами та хватками шпурляє, дітей штовхає (Л. Янов., І, 1959,86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 35.

Хватка, ки, ж. Снарядъ для ловли рыбы: два взаимно перекрещивающихся деревянныхъ обруча (бильце), прикрѣпленныхъ къ ручкѣ (держак); къ обручамъ прикрѣпляется четырехугольная сѣтка. Это хватка черпако́ва въ отличіе отъ хватки стоя́чої, которая опускается не горизонтально, а вертикально внизъ. Браун. 14, 15. О. 1861. XI. 116.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 391.