УЧИНЯТИ

УЧИНЯ́ТИ (ВЧИНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок.. УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ), иню́, и́ниш, док.

1. перех. Робити, здійснювати що-небудь. Ще сонце не зійшло, а вже пташня Гучний концерт за вікнами вчиняє (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 64); Він не соромився власноручно пелюшки прати, більше того, проробляв це з таким виглядом, ніби вчиняв якийсь безмежно важливий ритуал (Гончар, Тронка, 1963, 301); [Сестра Серахвима:] А, одступаєшся? Ховаєшся?.. Кажи, що учинила… Боїшся? (Мирний, V, 1955, 67); Надто-бо вже неподобне діяння вона [Клітемнестра] учинила, Шлюбному мужеві смерть заподіявши (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 202); Це обурило старого запорожця, і він учинив страшний розгардіяш (Добр., Очак. розмир, 1965. 35); // У сполуч. з деякими іменниками означає: здійснювати, робити, виявляти те, що виражають ці іменники. [Ярослав (гнівно):] Хто сміє тут крамолу учиняти І сварами бентежити народ? (Коч., III, 1956, 42); Аркадці галас підняли, Клялися учинить одплату, Хоча би трупом всі лягли (Котл., І, 1952, 259); — Спасибі вам, панове-молодці, Преславнії запорожці, За честь, за славу, за повагу, Що ви мені учинили (Шевч., ІI, 1963, 159); — Здається, нікому я й лиха не бажаю, а хтось мені вчинив таку капість [капость], — сказав засмученим голосом Филін (Н.-Лев., VI, 1966, 332); [Вітровий:] Рахівник мені казав, що ти йому цілу ревізію вчинив. Всі книги переглянув (Корн., II, 1955, 220).

Учини́ти во́лю чию — здійснити те, чого хтось хоче, бажає. Ой, циганонько та воріженько [вороженько], Учини мою волю, Ой причаруй та козаченька, А щоб жив ізо мною! (Барв., Опов.., 1902, 236); Максим вкінці замовк і мусив учинити її волю (Фр., VI, 1951, 13); Учини́ти до́пит — допитати. Новим утікачам [Наливайко] увечері прилюдний допит учинив (Ле, Наливайко, 1957, 186); Учини́ти о́пір див. о́пір; Учини́ти слі́дство див. слі́дство; Учини́ти суд — з’ясувати провину і встановити відповідне покарання. [Матушка гуменя:] Ведіть і запріть її у льох на кріпкі запори. Завтра ми суд над нею учинимо (Мирний, V, 1955, 115); Обуренню не було меж.. Тут же було вирішено чинити суд над злочинцем (Кол., Терен.., 1959, 195).

&́9671; Сла́ву учини́ти див. сла́ва.

2. неперех. Діяти певним чином, способом. Вирішив Іван іти тільки на схід, нікуди не звертаючи. Так і вчинив (Казки Буковини.., 1968, 159); От погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече, а тепер як його поночі знайдеш? (Гр., І, 1963, 416); Леся здригнулася і знов благально глянула на батька. — Не треба так хвилюватися, — заспокоїв той, голублячи дочку. — Вчинила ти вірно (М. Ол., Леся, 1960, 37); Може, воно вам [дітям] уже й ні до чого. Все ж учиню так, як тато звелів (Павл., Бистрина, 1959, 108).

3. перех., заст. Подавати, справляти (позов). [Констанцій:] Пробач… я хтів сказати, є відомість, що Туллія вже позов учинила у суд на половину всіх маєтків, — се нібито належить їй від тебе (Л. Укр., III, 1952, 272).

4. перех. і неперех. Заправляти дріжджами, запарою розчин борошна (для виготовлення тіста на хліб і т. ін.). — Мені здається, що й та страва не буде йому смачна.. і навіть той хліб не буде смачний, що я не своїми руками вчиняла(Н.-Лев., І, 1956, 148); — Тільки ж ти мою роботу знаєш? У такі дні раз учиняти на хліб, а під ярмарок — двічі (Мирний, І, 1954, 74); Оксана саме учиняла хліб, коли до хати повернувся Бровко (Добр., Тече річка.., 1961, 59); — Мамо, хлібинку на завтра. Іду в далеку дорогу.. Мати тихо зітхнула й прядку одставила: — На хліб на дорогу треба вчинити… (Головко, І, 1957, 181); Скільки клопоту і праці треба докласти, щоб випекти хліб. І тісто вчинити, і замісити, і піч нагріти (Рад. Укр., 11.VI 1959, 2).

Учиня́ти (учини́ти) діжу́ див. діжа́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 535.

Учиняти, няю, єш, сов. в. учинити, ню, ниш, гл.

1) Дѣлать, сдѣлать, совершать, совершить. Ой, хворцю! Що ти учинила. Мет. Спасибі вам, панове молодці, преславні запорожці, за честь, за славу, за повагу, що ви мені учинили. Шевч. 234. Учинити во́лю. См. Воля.

2) Поступать, поступить, сдѣлать. Ой не гаразд запорожці, не гаразд вчинили. Н. п. Так ми добре, брате, учиниш, свого найменшого брата попросімо. Макс.

3) Заквашивать, заквасить, сдѣлать закваску (для тѣста, квасу). Учинили вони квас. Мнж. 79. От вона взяла, ріденько вчинила, ріденько підбила, ріденько й замісила. Рудч. Ск. II. 101. На чужий коровай очей не поривай, а рано вставай та собі учиняй. Ном. № 9648.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 370.