УРАЖАТИ

УРАЖА́ТИ¹ (ВРАЖА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УРА́ЗИ́ТИ (ВРА́ЗИ́ТИ), а́жу́, а́зи́ш, док., перех.

1. Ранити або убивати. Раптом за меч тут схопивсь, тремтячи, перед привидом грізним. Вийняте лезо Еней на ці зустрічні тіні наставив.. Кинувся б він і даремно мечем уражав би примари (Зеров, Вибр., 1966, 246); Твердохліб сокирою вражав коней, бив рицарів по ногах (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 444); Мисливець справді стріляв у дикого кабана, але куля рикошетувала і, змінивши траєкторію польоту, уразила іншого мисливця (Наука.., 3, 1971, 50); Дехто припускав, що тітку Пріську тем уразило громом (Юхвід, Оля, 1959, 57); // Влучивши, пошкоджувати що-небудь. Незабаром по радіо надійшло повідомлення: ракета уразила ціль (Рад. Укр., 30.VIІ 1967, 2); * Образно. В роки Великої Вітчизняної війни художнє слово українських радянських письменників і поетів як гострий багнет уражало ворога (Ком. Укр., 12, 1969, 27); // Торкатися рани, ушкодженого місця, завдаючи болю, нового пошкодження. Нога отерпла, вогнем знялася. Стережись — не стережись, а здається, що всі грудочки, всі скибки борозен, всі стеблини спрямовані, щоб уразити йому рану (Ле, Мої листи, 1945, 154); Артем обережно, щоб не вразити [поранену] руку, пройшов у саму середину натовпу (Головко, А. Гармаш, 1971, 271).

2. Порушувати життєдіяльність, нормальний стан організму, його частин, органів і т. ін. (про хвороби). Атеросклероз пов’язують із старістю, бо ця хвороба найчастіше вражає людей похилого віку (Знання.., 5, 1965, 6); Інфекційна жовтяниця являє собою гостре заразне захворювання, що уражає весь організм, особливо печінку (Наука.., 1, 1959, 36); // Пошкоджувати сільськогосподарські культури та інші рослини, викликаючи у них хворобливі зміни, паразитуючи на них (про хвороби, шкідники). Хлібні злаки пошкоджуються різними видами іржі: стеблова — уражає пшеницю, жито, ячмінь та овес, жовта — пшеницю, ячмінь і жито (Колг. енц., І, 1956, 527); Філоксера — страшний шкідник виноградників, що уражає коріння лози (Наука.., 2, 1957, 22).

УРАЖА́ТИ² див. вража́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 472 - 473.

Уражати, жаю, єш, сов. в. уразити, жу, зиш, гл.

1) Поражать, поразить, ранить. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, там я вражу. Гол. І. 2.

2) Задѣвать, задѣть, ударить, потревожить, разбередить уже имѣющуюся рану или больное мѣсто. Моя виразка була зовсім загоїлась, та, бач, десь уразив, — вона знов і прокинулась. Лебед. у. Помалу, братці! не вразьте моїх смертельних ран. Дума. Трудно рану гоїти, а не вразити. Ном. № 1574.

3) Уязвлять, уязвить, оскорблять, оскорбить, обитѣть. Вона вразила мене словом лихим. Новомоск. у.

4) Поражать, поразить, удивить сильно. Молодих туляків незвичайно вразила краса Київа. Левиц. Пов. 5.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 349.