УГАЧУВАТИ

УГА́ЧУВАТИ¹ (ВГА́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок.. УГАТИ́ТИ (ВГАТИ́ТИ), ачу́, а́тиш, док., перех.

1. Робити гатку, прокладаючи дорогу через болото або багнисте місце; // Насипати греблю. — Я поробив так, що ізроду довіку не вгатять греблі (Укр.. казки, легенди.., 1957, 254).

2. тільки док., у що, розм. З силою встромити якийсь гострий предмет у що-небудь; усадити. Він підскочив до саней і з розмаху вгатив сокиру в рожен, знову пробіг, і знову з усієї сили вдарив сокирою (Стельмах, Хліб.., 1959, 79); // також по чому. Ударити когось чим-небудь з усієї сили. Та цей [Никола] хапнув камінь.. і зблизька таки вгатив ним Ілька по нозі в саму кістку (Козл., Ю. Крук, 1950, 81); Хтось позаду так вгатив його кулачищем у бік, що в повітрі перед очима полісовщика замигтіли темні мурашки (Стельмах, І, 1962, 440); * У порівн. — А я, знаєте,.. це слово почула, то так, якби мене хто довбнею по голові вгатив (Март., Тв., 1954, 71); // Влучити в що-небудь (кулею, снарядом і т. ін.). Сеня, вийнявши наган з кобури, не цілячись, з того місця, де стояв, вгатив три кулі в центральний кружок (Бурл., М. Гонта, 1959, 53); // безос. Ганок П’ятої гімназії раптом наче вдарило молотом, а вгору порснуло димом та курявою: снаряд вгатило прямісінько в парадний хід гімназії (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 431).

УГА́ЧУВАТИ² див. вга́чувати¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 374.

Угачувати, чую, єш, сов. в. угати́ти, чу́, тиш, гл.

1) = Загачувати, загатити. Я поробив так, що ізроду довіку не вгатять греблі. Чуб. Пан б’є та муче людей, щоб мерщій вгачували (греблю). Чуб.

2) Только сов. в. Ударить. Ото го вгатив. Вх. Зн. 72.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 313.