УБИРАТИСЯ

УБИРА́ТИСЯ¹ (ВБИРА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УБРА́ТИСЯ (ВБРА́ТИСЯ), уберу́ся, убере́шся, док.

1. у що, до чого і без додатка. Одягатися взагалі або певним чином (відповідно до якоїсь події, якогось свята і т. ін.). Смутна і невесела убиралася у своїй хаті панна хорунжівна, Йосиповна Олена (Кв.-Осн., II, 1956, 211); Озирнулася Наталя й бачить, що круг неї дівчата встають, убираються… (Гр., І, 1963, 435); — А що, дочко! Час тобі убиратись до вінця (Н.-Лев., III, 1956, 75); — Чого це пан Купа задля чумаків так убирається? — пошепки спитав Михайлик (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 23); // Одягатися гарно, наряджатися. Хороша була та Катря. Було, оце, як убереться — єдиначка, то вже нічого не жалували для неї, — плахта на їй шовкова, хустка з золотими квітами, з золотою габою, — зав’яже, а з правого боку квіточка (Вовчок, I, 1955, 182); От і свято прийшло, великдень. Вимилась, вичесалась я, убралася, — як та маківка серед огороду (Мирний, І, 1954, 81); * Образно. Так для сонечка осінь убралася, мов цариця у свято врочистеє, все, що є на сім світі найкращого, все зібрала на пишний убір (Л. Укр., І, 1951, 226); // перев. недок. Мати звичку носити якийсь одяг, одягатися певним чином. Старий кавалер.. убирався по-старосвітському, носив превисокий циліндр на голові, трохи не до хмар, ще й якогось рудого, кофейного кольору, і все збирався женитись (Н.-Лев., II, 1956, 400); [Чопорій:] Я завжди вашу Ольгу, мосьпаненьку, мав на своїм оці; вона буде добра невістка, мосьпаненьку! Любить чистенько убратись, красива, моторна!.. (Кроп., V, 1959, 122); // ким, за (в) кого. Одягатися певним чином, удаючи з себе когось. — Папа кажуть, що й вони грали, — сміливо обертаючись до Балабухи, промовила Олеся. — Та ще й убирались за панну (Н.-Лев., III, 1956, 44); [Лісовик:] Доню, давно готові шати для царівни, але вона десь бавилась химерна, убравшися для жарту за жебрачку (Л. Укр., III, 1952, 244); Виготовили й маски.. Хто козу начепив, хто цапа, хто вівцю, а я собі вибрав хрюкало — убрався в свиню (Ковінька, Кутя.., 1960, 107); Я навіть причепився був до бабусі: ким мені вбратися? (Сміл., Сашко, 1957, 213).

◊ Убира́тися (убра́тися) з дра́нки в перепера́нку див. перепера́нка; Убира́тися (убра́тися) у то́гу див. то́га; Убра́тися в ду́рні див. ду́рень.

2. Прикрашати себе чим-небудь. — Було, як уберуся в квітки та в стрічки, то всі парубки на мене очі витріщають (Н.-Лев., II, 1956, 106); Да почне було [Духанка] прибиратись, мов до вінця, уквітчається; як нічим, то хоч, гіллечка наламле з сухих гвоздиків або калиною вбереться (Барв., Опов.., 1902, 103); — Я така рада. У квітки вбралась, у намисто, кожушанку наділа, стьожки почепила — пішла (Тесл., Вибр., 1950, 28).

3. у що, чим, перен. Вкриватися листям, квітками і т. ін. Далекі скелі, всі у заломах, м’яко убрались в зелень і виглядали, наче старий, потертий місцями оксамит (Коцюб., II, 1955, 290); — Розтануть сніги, Все оживе, заспіва навкруги… В цвіт уберуться і ниви, і луки, Тихо замовкнуть, забудуться муки (Олесь, Вибр., 1958, 208); Як ото після чорної бурі, коли степ вбереться аж до виднокраїв в дикі тюльпани і наче вся планета цвіте красою, так було зараз на душі у Віталика (Гончар, Тронка, 1963, 104); // Вкриватися шаром чого-небудь (снігу, інею тощо). Мороз береться, мабуть, дужче, бо вбрались в іній дерева (Забіла, У.. світ, 1960, 27).

4. тільки док., розм. Забруднитися або обсипатися, вимазатися чим-небудь. Зо всього маху вона грякнулася на землю, розбила ніс, убралася у куряву (Мирний, І, 1954, 66); // Торкаючись чогось липкого, чіпкого і т. ін., набрати на себе. Підеш у сад — так в реп’яхи і вберешся, — колючий зробився [сад], мов їжак (Барв., Опов.., 1902, 54); Не ходити ж йому нетіпахою, бо тоді люди все на Катрю звернуть. Мовляв, жінка діжу місила, а чоловік у тісто вбрався (Кучер, Трудна любов, 1960, 323).

5. Споряджатися, лаштуватися кудись. Убирайся, молодий козаче, — Завтра, завтра похід буде! (Нар. лірика, 1956, 27); Сонечко звернуло вже на полудень, як Мелашка та Горпина, поприв’язувавши шапки на копах, стали убиратися додому (Л. Янов., І, 1959, 142); Одного разу сиджу я — бачу, мій дяк іде; устаю і радію йому, та бачу, він у дорогу убрався (Вовчок, VI, 1956, 259).

◊ На все гото́ве убра́тися див. гото́вий.

УБИРА́ТИСЯ² (ВБИРА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УБРА́ТИСЯ (ВБРА́ТИСЯ), уберу́ся, убере́шся, док., розм. Не гаючись іти, від’їжджати звідкись; забиратися. [Xор:] Який соцький ти без бляхи! Геть же швидше на всі шляхи, Геть же, к бісу убирайся (Кроп., II, 1958, 103); [Олекса:] Та я казав йому [Сербину], щоб не смів він ходить за нами, щоб убиравсь своєю дорогою (Вас., III, 1960, 16); Еней же з бабою старою, То сяк, то так, попід рукою, Тихенько од бровка убравсь (Котл., І, 1952, 134); — Та я й сам рад звідси заздалегідь убратися (П. Куліш, Вибр., 1969, 187).

УБИРА́ТИСЯ³ див. вбира́тися¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 354 - 355.