ТИЦЯТИ

ТИ́ЦЯТИ, яю, яєш і рідше ТИ́ЦЬКАТИ, аю, аєш, недок., ТИ́ЦЬНУТИ, ну, неш, док., розм.

1. неперех., чим, у що. Різко торкатися кого-, чого-небудь, чимсь. — Маєте! — гукав Горовиць, тицяючи пальцем жирні рядки тісного набору прокламації (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 16); Не зважав [Мамай] і на Песика Ложку, що тицяв носом у коліно (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 402); Геннадій од жаху витріщив очі і тицькав пальцем у дзеркало: — Це я чи не я? (Вол., Місячне срібло, 1961, 108); Варава підійшов до стіни, бережно тицьнув пальцем в шматок старого, аж побабченого оксамиту, в який було вшито шістнадцять наконечників стріл. — Ось кого можна героєм назвати. Шістнадцять ворожих стріл попало в тіло козака!.. (Стельмах, І, 1962, 444); Він тицьнув кілька разів своїм сукуватим костуром у землю і знову звернувся до молодиці (Ткач, Плем’я.., 1961, 15).

2. перех. Різким або недбалим рухом подавати, віддавати щось кому-небудь. Він тицяв їх [склянки] в руки жінкам (Коцюб., II, 1955, 405); Зять тицьнув Марії до рук дитину й подався вулицею (Ю. Янов., І, 1954, 122); Він мовчки тицьнув Гречаному газету (Панч, В дорозі, 1959, 163); // Всовувати, засовувати куди-небудь, у що-небудь. Коли дітей вдалося попритуляти, пані тицяла пакунки і все квоктала (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 24); Вхопила [Олександра] полумисок з стравою та тицьнула його під лаву; потому всунула в піч пляшку з горілкою і хліб (Коцюб., 1, 1955, 66).

3. неперех., чим. Різким рухом показувати, вказувати на кого-, що-небудь, кудись. Він навіть підняв ціпок і, трясучи ним, тицяв в напрямку стайні (Коцюб., II, 1955, 397); — Я он того мишастого вловлю, — тицьнув пучкою [козак] на верболіз, де никав чи то турецький, чи козацький неосідланий кінь (Добр., Очак. розмир, 1965, 235); Дід батогом показує на небо і пояснює, як він без годинника знає, коли північ, а коли зоріти має. Бабуся сердилася і кричала на дідуся: мовляв, не тицяй батогом у небо, бо рука тобі скривиться! (Томч., Готель.., 1960, 57).

◊ Па́льцем (па́льцями) ти́цяти на кого — те саме, що Па́льцем (па́льцями) ти́кати (див. па́лець); Па́льцем ти́цяти (ти́цьнути) в о́чі див. о́ко¹.

4. перех. Підносити, наближати що-небудь до когось рвучким рухом (звичайно для того, щоб привернути увагу). Кожному стрічному Андрій тицяв скалічену руку (Коцюб., II, 1955, 50); Садівник, щоб підперти свої слова якимось доказом, тицьне Йосипові перед очі книжку: «Оце читав?» (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 14).

Ти́цяти (ти́цькати, ти́цьнути) під [са́мий] ніс (ме́жи о́чі) — підносити, наближати що-небудь дуже близько до когось. Як прийшла на нього черга голосувати, то Коваленко вийняв картку, розложив її та і тицьнув самому старості під самий ніс (Март., Тв., 1954, 179); — Ось гляньте… О! О! — і тицькала йому межи очі папірець. — Читайте! (Речм., Твій побратим, 1962, 57).

5. перех. і неперех., чим. Бити або штовхати різким рухом. І вже тоді тицьнув [Пауль] мене кулаком під ніс так, що четверо моїх зубів упали в один бік, а сам я — в другий… (Жур., Опов., 1956, 182); Злегка, не боляче тицьнув [Григорій Іванович] коневі носком чобота у живіт (Смолич, V, 1959, 698).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 133.