СТАТЬ

СТАТЬ, і, ж.

1. Сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що забезпечує відтворення потомства і дозволяє розрізняти у більшості організмів чоловічі й жіночі особини, а також один із двох розрядів живих істот (чоловіків і жінок, самців і самок), що різняться за цими ознаками. Одна з 23 пар хромосом людини відповідає за ознаки статі (Наука.., 3, 1967, 37); Сниться їй, що вона з дітьми летить над Дніпром, плавно і легко, як птиця.. Це радісне почуття сну-польоту знайоме кожному, хто знає труд, в кому живуть здорові прагнення, і юні мрії, і могутній рух статі (Довж., II, 1959, 68); Ландау висловлює припущення, що жити кролі без надниркових залоз можуть незалежно від статі тварини (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 98); Всі радянські люди, незалежно від статі і національності, однаково рівні в своїх громадських і особистих правах та громадянських обов’язках (До 40-річчя Вел. Жовтн. соц. рев., 1957, 35).

Жіно́ча стать див. жіно́чий; Чолові́ча стать див. чолові́чий.

◊ Прекра́сна стать див. прекра́сний; Си́льна стать, збірн. — чоловіки. Не обійдені увагою [на Київській ювелірній фабриці] і представники сильної статі. Вони будуть вдячні за набори запонок з філігранню, широкі золоті обручки (Веч. Київ, 27.VII 1971, 2);

Слаба́ стать, збірн. — жінки.

2. рідко. Те саме, що по́стать 1. Лиця того чоловіка в потемках я не міг пізнати; в непевних обрисах маячіла тілько його могутня стать (Фр., II, 1950, 94); Із зали долітали чарівні оп’яняючі звуки вальсу, миготіли легкі статі танцюючих (У. Кравч., Вибр., 1958, 418); Коли о. Альойзій побачив зажурене лице Миколи й його похилену стать, то йому відійшла зовсім охота розціловуватися (Март., Тв., 1954, 169); // Будова тіла (про тварину). Ся звалась діва — цар Камилла, До пупа жінка, там — кобила, Кобилячу всю мала стать: Чотири ноги, хвіст (Котл., І, 1952, 197); Зате ж вона [кобила] статтю височенна, під саму стелю: не з будь-якого роду (Март., Тв., 1954, 44).

3. перев. мн. Частини тіла тварин і зовнішні ознаки в їх будові, за якими провадиться оцінка будови тіла. Статі — частини тіла тварин, які мають певні ознаки в своїй будові, характерні для тих чи інших порід, типів, індивідів (Конярство, 1957, 8); У кожної тварини бувають статі з деякими вадами (Свинар., 1956, 20).

4. заст. Становище, стан. Затурбувалась тітка Мокрина — звісно, в крепацькій [кріпацькій] статі усе страха, усього боїться (Вовчок, VI, 1956, 325); Раз мати родила, не двічі й вмирать: Така наша доля, така наша стать! (Стар., Поет. тв., 1958, 222); — Марш ти мені, кримінальська мордо! — ревнув підмайстер, котрому нині не в лад була покірлива стать, так, як учора уперта, понура мовчанка (Фр., І, 1955, 228).

5. рідко. Те саме, що спо́сіб. Настусине й Марусине серце дуже зворушилося від сієї поголоски, да не на одну стать (Сл. Гр.).

◊ Під стать: а) (кому) підходящий, достойний кого-небудь. Не дворецькому Остапові, старому горбатому дідові, вона під стать, а наряди її, то чи й панянка де краща знайдеться від неї! (Мирний, IV, 1955, 29); б) (чому) відповідний чому-небудь. Ними [кладочками через ріку Білу] можна було любуватися, як художнім твором, як храмом Растреллі, як поетичною мрією, — так вони були під стать і пейзажеві оцьому (Хотк., І, 1966, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 671.

Стать, ти, ж.

1) Состояніе, положеніе. Безталанна сирота терпіла горе та терпіла, не раз уже втікать хотіла, но і здоровє, і літа, страх, сором і дівоча стать її к двору мов прикували. Мкр. Г. 18. Він козак, його така стать (щоб воювати). О. 1861. XI. Кух. 9. Жіно́ча ста́ть. Женщины. В останні времена жіноча стать убіратиметься аки біси. Св. Л. 76. Дівоча стать, чоловіча стать. Дѣвушки, мужья.

2) Сословіе, званіе. Цих часів з жадної статі у москалі беруть: із міщанської статі, з мужичої, з панської, з купецької і з духовної статі. Васильк. у.

3) Манеръ. Се все на одну стать. Кост. (О. 1862. VI. 45). Настусине й Марусине серце дуже зворушилося від сієї поголоски, да не на одну стать. Г. Барв. 454.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 200.