ЖІНОЧИЙ

ЖІНО́ЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до жінка. [Ганна:] Ох, жіноча доле, бодай тебе блискавкою запалило! (Кроп., II, 1958, 21); Дедалі все меншою ставала жіноча постать (Шиян, Переможці, 1950, 38); // Який складається з жінок. В ряді колгоспів і радгоспів, а також місцевих підприємств утворені жіночі ради (Рад. Укр., 17.III 1949, 3); Організувалося два хори — чоловічий і окремо жіночий, що співали біля різних бортів пароплава (Ю. Янов., II, 1954, 90); // Признач. для жінок; стос. до жінок. У скрині були плахти, намітки, очіпки — усе жіноче вбрання (Вовчок, І, 1955, 164); Як там справа того жіночого журналу, що то писав п. Франко? (Л. Укр., V, 1956, 68); Єсть ім’я жіноче, м’яке і ясне; В йому і любов, і журба, і надія; Воно як зітхання бринить весняне: Марія (Рильський, І, 1956, 37).

Жіно́че пита́ння — питання рівноправності жінки з чоловіком. Видно, справді, у вас в Галичині «жіноче питання» дуже в моді тепер, бо Ви раз у раз на його звертаєте (Л. Укр., V, 1956, 126); Жіно́ча стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак, що відрізняють жінку від чоловіка, самицю від самця. Якщо є потреба швидко збільшити маточне поголів’я, наприклад, корів, то зоотехнік зацікавлений одержати більше телят жіночої статі (Наука.., 1, 1958, 29).

2. Такий, як у жінок, власт., характерний для жінок. Тонкий кучерявий Микола, з повним жіночим обличчям, вніс в стаю вогонь (Коцюб., II, 1955, 319); Дівчина, мов відчувши його зміну самим жіночим інстинктом, не підводячи цілком голови, подала квітку братові назад (Коб., III, 1956, 203).

Жіно́ча ло́гіка, ірон. — про судження, які грунтуються на відчуттях, а не на законах логіки. Замість одповіді, з чисто жіночою логікою напалась [Маргарита] на чоловіка (Коцюб., II, 1955, 435); Жіно́чий по́черк; Жіно́ча рука́ — розбірливий почерк, з округлими буквами. По тонкому жіночому почерку й по синьому чорнилі він пізнавав, що то лист од неї (Коцюб., І, 1955, 406); Жіночою незнайомою рукою було написано: — Женю, друже мій! (Гончар, І, 1954, 244);

Жіно́чі хворо́би — специфічні для жінок хвороби, пов’язані з особливостями жіночого організму; Не жіно́че ді́ло — про роботу, яку ніби здатні виконувати тільки чоловіки. [Кембль:] Жінок туди не кличуть, то не жіноче діло — будувати (Л. Укр., III, 1952, 34).

3. Який стосується жіночої статі, характеризує її. Виявилося, що у сортів огірків Вірівський салатний і Довгоплідний є різнотипні жіночі квітки (Укр. бот. ж., XVIII, 1, 1961,36).

∆ Жіно́ча ри́ма, літ. — рима з наголосом на передостанньому складі вірша; Жіно́чий рід: а)( збірн., розм., ірон.) те саме, що жінки́ (див. жі́нка 1, 2). — Нікчемний той рід жіночий, — каже [батько], — все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки (Вовчок, І, 1955, 57); б) лексико-граматичні особливості певної групи іменників, які мають свій тип відмінювання.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 536.

Жіно́чий, а, е. Женскій. Жіноча річ поло припічка. Ном. № 9039. Нате вам, дівочки, дівування моє! А вже ж я піду в жіночу раду. Мет. 231. Жіночі примхи. МВ. І. 38.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 487.