СПОМИНАТИ

СПОМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОМ’ЯНУ́ТИ і діал. СПІМНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і з спол. що, як, з прийм. про, розм. за, о.

1. Відтворювати в пам’яті, свідомості події, обставини, образи і т. ін. минулого, відновлювати уявлення про кого-, що-небудь; згадувати. От так-то бідна Маруся, не хотівши й споминати про Василя, тільки об нім однім і думала (Кв.-Осн., II, 1956, 40); Споминали вони якогось чабана Ілька, що своїми піснями приворожив до себе молоду пані (Вас., І, 1959, 133); Спом’янула [Катря], як ми були на вхідчинах у Чайченка, як танцювала в Булаха на весіллі (Вовчок, І, 1955, 215); Чого тільки не згадалось і не передумалось за цей вечір… Данило Васильович навіть спом’янув учительку Степаниду, яка давно вчителювала в Марковому селі (Стельмах, Правда.., 1961, 231); Про минувшість [минуле] ніколи не згадувала [Анна]. Коли спімнув іноді хто про її горе та про померлого судженого її, вона предивно бентежилася (Коб., II, 1956, 254).

◊ Не спомина́йте (не спомина́й) ли́хом — те саме, що Не помина́йте (не помина́й) ли́хом (див. ли́хо). [Маруся:] Прощай, чернеча рясо, не споминай лихом ту грішницю, що носила тебе, прости той гріх, що крила єси… (Мирний, V, 1955, 113); Спом’яне́ш (спом’яне́те, діал. спімне́ш, спімне́те) моє́ сло́во — уживається як запевнення в тому, що все буде так, як сказано. — Спом’яни моє слово: як будеш ти доброю, ніколи нічим не зобиджу тебе,— він підійшов до неї, пригорнув до себе, і Мар’яна охопила його обома руками (Стельмах, II, 1962, 402); — Спімнете колись моє слово, що я радив вам на добре, але тоді буде запізно (Фр., VII, 1951, 255).

2. Побіжно, випадково називаючи, згадувати кого-, шо-небудь, зауважувати про когось, щось. — Від учорашнього дня і цур йому і пек йому від мене; і не споминай про нього (Кв.-Осн., II, 1956, 206); Хоч усім відомо, що красти гріх і погано, але їм ніхто про цеє не споминає (Коцюб., І, 1955, 462); — Не хотів я довше у нього оставатися, а ще до того боявся, що скоро йому ще раз спімну о паперах, то він возьме та й спалить їх (Фр., II, 1950, 349).

3. рідко. Справляти поминки; поминати. — Прощай, братику,— тихо й чуло шепотів Корж. — Тобі буде краще. Відстраждав ти своє. Годі! Поховаємо тебе, спом’янемо, як брата рідного… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 384).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 570.

Споминати, наю, єш, сов. в. спом’янути, ну, неш, гл. Вспоминать, вспомнить. Та я ж рано встаю, то і вас спом’яну, та я пізно лягаю, то я й вас споминаю. Мил. 201. Про любощі спом’янули. Чуб. V. 58.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 184.