СМИКАТИ

СМИ́КАТИ, сми́каю, сми́каєш і сми́чу, сми́чеш, недок.

1. перех. і неперех. Тягнути рвучкими і різкими рухами; Сіпати. Рвуть [перекупники] з рук, смикають, розтягують клунки, не поторгувавшись несуть в хати (Н.-Лев., І, 1956, 57); Зв’язковий смикає автомат у вартового і штовхає його (Ю. Янов., І, 1954, 168); Хлопчик сильно смикає нитку (Донч., V, 1957, 59); Приїжджали механіки аж із Самбора, тупцювалися біля неї, смикали за всілякі важелі, а машина стояла нерухомо (Чорн., Визвол. земля, 1959, 21); Кабанець на уроці поводив себе нестерпно: читати відмовився, смикав дівчат за коси, сміявся (Збан., Малин. дзвін, 1958, 172); // безос. Потяг мчав. Вагони смикало, вони хитались, мов п’яні (Досв., Вибр., 1959, 29); // Термосити, привертаючи увагу. Смиче мене щось за рукав — озираюсь; стоїть один із товаришів (Вас., Вибр., 1954, 31); Він неспокійно крутив головою, смикав за руку високу жінку (Жур., Вечір.., 1958, 373); // Шарпати, кошлатити що-небудь (про вітер). Люто налітає на його [ліс] вітер, рве його, смиче з усіх боків (Вас., II, 1959, 307); Вітер смикав околот із стріх І кураю клубки котив у полі (Мисик, Біля криниці, 1967, 120); // Обсмикувати. Проти мене сиділа якась товстуля.. Вона смикала та підгортувала під себе свою сукню, бо на неї бризкало (Н.-Лев., II, 1956, 390); // Те саме, що клюва́ти 4. Ледве переводячи віддих, стежить [хлопчик], як рибка смикає, як від поплавця розходяться маленькі-маленькі хвильки… (Хотк., І, 1966, 53); Смикав щоразу Жадливий окунь нелукавий (Рильський, Поеми, 1957, 180).

◊ Сми́кати за по́ли див. пола́; Сми́кати за язи́к (за язика́) див. язи́к.

2. неперех., чим. Робити різкий рух якоюсь частиною тіла. Чому це сторожко заскреготіла сорока і присіла на дерево, смикаючи довгим хвостом, схожим на наконечник списа? (Коп., Як вони.., 1961, 168); — Ти чого шиєю смикаєш? Зроду в тебе так чи, може, від якої хвороби? (Тют., Вир, 1964, 102).

3. перех. Витягати, виривати що-небудь звідкись, із чогось; висмикувати. Коло ясел стояла ряба корова й смикала з драбини свіжу траву (Н.-Лев., II, 1956, 393); Смиче [молодиця] солому з стріхи на топливо у піч (Мирний, І, 1954, 48); // Зривати що-небудь (з дерева, гілки і т. ін.). Михайло десь надибав журавлиху [журавлину] і смикав вкриті червоними ягідками зелені віхтики (Досв., Вибр., 1959, 64); // Виривати що-небудь (з грунту). На городі їжачок Смикав з грядки Бурячок (Стельмах, V, 1963, 363).

4. перех., перен., розм. Заважати, набридати кому-небудь настирливими вимогами, проханнями і т. ін. Начальник сталеливарного цеху.. нервувався, смикав людей суперечливими наказами і, здавалося, зовсім зневірився в своєму вмінні відлити робоче колесо (Собко, Біле полум’я, 1952, 276).

5. перех., розм. Викликати судорожне тремтіння. Корчі смикали й без того скривлений.. рот [Глібана] (Кач., II, 1958, 221); Крулікевич замовк, але нервовий тик довго смикав його тонкі губи (Тулуб, В степу.., 1964, 130); Рухи були якісь сквапливі, недокінчені. Щось смикало його (Хотк., II, 1966, 250).

6. перех., вульг. Пити спиртне. Умів він дудлити.., смикати й лигати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 248).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 403.

Смикати, каю, єш и смичу, чеш, одн. в. смикнути, ну, неш, гл.

1) Дергать, дернуть. За гілочку смикнув, аж дерево те затріщало. Котл. Ен. III. 21. Ми сидимо, а він смиче мене за одежу та й пита: чи нема у вас копишника. Екатер. у.

2) Выпить. Через край смикнув окаянної варенухи. Котл. Н. П. 385. Добре цівкою смикнув. Ном. № 11752.

3) Смикнути лю́льки. Покурить. А чи не смикнули б, пане Павле, люльки? Стор. І. 64.

4) Тащить, стащить. Стала смикати хазяйське то се, то те. Г. Барв. 364.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 157.