СИГЛА

СИ́ГЛА, и, ж., діал.

1. Смерека, що має тільки верхівкове віття. Довкола на самісіньких чубках стрімких скель погойдуються, як в аркановому колі, довжелезні сигли (Літ. Укр., 24.ХІ 1970, 4).

2. Гірський ліс із таких смерек. Надивишся [Черемоше] і на полонини розлогі, безкраї, і на густі сигли.. дико суворі (Хотк., II, 1966, 320).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 156.

Сигла, ли, ж.

1) = Смерека (европейская пихта), имѣющая вѣтви лишь вверху. Шух. І. 176.

2) Горный лѣсъ изъ такихъ сигл. Шух. I. 177.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 118.