СВИСНУТИ

СВИ́СНУТИ, ну, неш, док.

1. неперех. Однокр. до свиста́ти і свисті́ти 1. Шурка Понеділок раптом заклав два пальці до рота і пронизливо свиснув (Смолич, Світанок.., 1953, 669); [Бухта (подивився на моряків, свиснув у дудку):] Слухай команду (Корн., І, 1955, 44); — Тільки свисну — миттю кінь прилине. За хвилину ми вже в горах будем! (Л. Укр., І, 1951, 391); Марусі треба було тікати куди подалі та й сидіти там, доки не настане ніч, доки не свисне опришок, кличучи Марусю (Хотк., II, 1966, 207); Раптом учитель щось помітив у глибині саду коло зелених грядок і особливим чином до когось свиснув. Прибіг пес (Ю. Янов., II, 1954, 120); Десь свиснув пізній соловейко та й задрімав (Н.-Лев., І, 1956, 53); По долині мов що покотилось; свиснула сова; далеко у болоті загудів бугай (Стор., І, 1957, 87); Свиснув ховрашок. Люди ще довго наслухали, чи не повториться той звук (Тют., Вир, 1964, 290); Коли поїзд свиснув перед від’їздом, Дарка відчула таке гостре почуття болю, ніби хтось вирвав з її грудей серце (Вільде, Повнол. діти, 1960, 27); Хвилька тривожної мовчанки — свиснула стріла — і заревів звір, мов скажений (Фр., VI, 1951, 14); Свиснувши канчуком, Хома помчав наздоганяти своїх (Гончар, III, 1959, 417); Ластівка гострими свисне крильми, Черкнувши, як блискавка, сутіні саду (Бажан, Вибр., 1940, 194); Свиснув вітер, затряс вікнами, завив диким стогоном (Кобр., Вибр., 1954, 167); Скоро тут осінній вітер свисне, Потім завірюха снігова З півночі покотиться на південь (Дор., Серед степу.., 1952, 86).

2. неперех. Свистом підігнати тварину (коня, вола і т. ін.). Свиснув козак на коня: «Оставайся здорова! Як не згину, то вернуся Через три года!» (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 315); Підняли козаки нагайки, свиснули — і їх татарські коні відірвалися від землі та, як змії, перелетіли через прірву (Довж., І, 1958, 276); Бійці гикнули, свиснули на осла, і він припустив уподовж вулиці щодуху (Гончар, 1959, 128).

3. перех. і неперех., розм. Сильно, з розмаху ударити, хльоснути. Темненької ночки [нічки] До блискавки вибирає [циган] Чужі огірочки. Та все собі примовляє: «Блисни, боже, блисни!» А господар його ззаду Як вилами свисне!.. (Рудан., Тв., 1959, 173); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила Кочергу та й свиснула нею по купі горшків (Н.-Лев., II, 1956, 362); Свиснув нагай по обличчі старого Івана, і зачервоніла кривава рана (Ірчан, II, 1958, 197).

4. неперех., розм. Забити сильним струменем (про рідину). Рубонув [чоловік] поліцая по шиї. Поліцай видихнув «гех» і впав у сніг. З розірваної артерії свиснула кров(Тют., Вир, 1964, 525).

5. перех., розм. Украсти. Данило поторгав свій клунок, таємниче прошепотів: — Тут повно хрому і юхти. У Барабаша свиснув (Чаб., Катюша, 1960, 157).

6. неперех., розм. Швидко втекти. Юрко прожогом свиснув аж на город, і йому мовби камінь якийсь з грудей зсунувся (Козл., Ю. Крук, 1950, 75).

◊ До́ки (коли́, по́ки, як) рак сви́сне див. рак¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 73.

Свиснути, сну, неш, гл.

1) Свиснуть. А ну я свисну, тільки ти очи зав’яжи. Рудч. Ск. І. 61.

2) Брызнуть струей. Дала руку, він здавив, — тільки пучки знать; вона здавила, — кров з під нігтів свиснула. Г. Барв. 427.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 106.