РАК

РАК¹, а, ч.

1. зоол. Покрита панцером безхребетна прісноводна тварина класу членистоногих з великими клішнями біля голови і черевцем, схожим на хвіст. Не минуло й години, а Гава мав уже цілу копу здоровенних раків в торбі (Фр., III, 1950, 51); Діти печерували у Боровиці раки, лапаючи руками під каміннями (Н.-Лев., II, 1956, 137); Василько впіймав у картуза чорного вусатого рака (Донч., Пісня.., 1947, 61); * У порівн. Івась, узявшись за землю руками, ліз задом як рак і страшно бризкав ногами (Мирний, І, 1954, 249).

Рак-самі́тник — один з видів десятиногих раків, що ховає своє м’яке черевце в черепашку і виставляє з неї тільки клішні та передні пари ніжок.

◊ Ви́шептавсь як рак у то́рбі див. ви́шептатися; Годува́ти ра́ків див. годува́ти; До́ки (коли́, по́ки, як) рак сви́сне — у невизначеному майбутньому, невідомо коли; ніколи. [Варка:] Доки рак свисне, аж тоді тобі Конаш віддасть останні [гроші] (Кроп., II, 1958, 191); Цар вернеться, коли рак свисне! (Укр.. присл.., 1955, 338); — Е, чого захотіла! Клуб юннатів! — роздратовано промовив Тарас, для якого клуб юннатів теж був мрією. — Як рак свисне (Мокр., Острів, 1961, 6); Зна́ти (чу́ти), де ра́ки зиму́ють див. зимува́ти; Пекти́ (напекти́, спекти́) ра́ків (ра́ка) — червоніти від сорому, ніяковості і т. ін. І директор, і вчителі запитально дивились на Курила. А він пік раків посеред кімнати (Збан., Курил. о-ви, 1963, 174); Напік же пан Терешко раків, як і сам розглядів, що справді салдат [солдат] намальований, і що увесь базар з нього глузує! (Кв.-Осн., II, 1956, 20); Государ всія Русі спік рака, обличчя хутко спаленіло плямами, котрі дедалі гарячіше проступали крізь тоненьку шкіру вилиць та щік (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 557); Піти́ ра́ків (ра́ки) лови́ти див. лови́ти; Показа́ти, де ра́ки зиму́ють див. зимува́ти; Почервоні́ти як рак — дуже засоромитися, зніяковіти. — Але ж парубок який! — весело відповів Каленик Романович. — З шибки вирізав круг, як під циркуль! — Від такої рекомендації Рубін почервонів як рак, і опустив голову (Сенч., Опов., 1959, 18); Сі́сти (лиши́тися) як (на́че і т. ін.) рак на мілині́ (на мілко́му) див. мілина́ і мілки́й; Черво́ний мов (як, на́че і т. ін.) рак — про людину, в якої через надмірне збудження, хвилювання і т. ін. червоніє обличчя від великого припливу крові. Від люті став Штрайбель червоний як рак… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 206); Як ра́ки з мішка́ див. мішо́к.

2. у знач. присл. ра́ка, ра́ком, розм. Низько нахилившись, упершись руками в землю.

◊ Догори́ ра́ком — вверх основою, дном і т. ін. Одинадцять твоїх самольотів — як корова язиком злизала! А вісім згорілих танків — це тобі жук на паличці? А шістдесят п’ять машин догори раком? (Ю. Янов., І, 1954, 67); Ла́зити ра́ка див. ла́зити; Лі́зти ра́ком див. лі́зти: Става́ти (ста́ти) ра́ка (ра́ком) див. става́ти.

3. перен. Прикріплений до жердини гачок, яким витягають воду з криниці. Учитель прийшов з довгою тичкою, на одному кінці якої був прикований залізний «рак», що ним витягають відра (Кучер, Трудна любов, 1960, 491).

РАК², у, ч.

1. мед. Злоякісна пухлина на зовнішніх або внутрішніх органах людини чи тварини. До всебічних наукових досліджень з проблеми раку залучаються найвидатніші радянські вчені (Наука.., 8, 1956, 39); Лікування раку провадиться комплексно — поряд з хірургічною операцією застосовується рентгенотерапія, а також хіміотерапія (Веч. Київ, 3.ХІ 1958, 2).

2. Хвороба рослин, яка виявляється в утворенні наростів, напливів або ран на їх стеблах і корінні. Рак сосни спричинюють іржасті гриби (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 145); Чорний рак (антонів вогонь) належить до небезпечних хвороб яблуні й груші, зустрічається іноді і на інших плодових культурах (Захист рослин.., 1952, 504).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 443 - 444.

Рак, ка, м.

1) Ракъ. Не буде риба раком. Ном. № 5644. Вчепився як рак. Ном. № 3997. Напекти раків. Покраснѣть отъ стыда. Напік же пан Терешко раків, як і сам розглядів, що справді салдат намальований і що увесь базарь з нього глузує. Кв. І. 23. Наловити раків. а) Утонуть. б) = Раків напекти. Раків через його наловили та таких уже великих, що де їх і ловити — изъ-за него сильно пришлось краснѣть. Зміев. у. Він знає, де раки зімують. Онъ не промахъ. як рак свисне. Никогда. Ном. № 5492. Рака стати = Раком стати. См. Стати. хата рака стала — разваливаясь, раскарячилась. Г. Барв. 371.

2) Насѣк. = Раглик. Вх. Пч. І. 6.

3) Родъ желѣзной подковы съ 4-мя зубцами, подвязываемой подъ подошву, что бы не скользить по льду и пр. Шух. I. 176.

4) Бревно съ ножками, родъ козелъ, ставящихся на дно рѣки при ея загачиваніи и служащихъ основаніемъ для плотины. Шух. I. 113.

5) мн. Родъ вышивки на сорочкахъ. Чуб. VII. 427. Ум. Рачок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 4.

рак —

1) покрита панцером безхребетна прісноводна тварина класу членистоногих з великими клішнями біля голови і черевцем, схожим на хвіст; кольором вона темна, але в окропі робиться чер­воною, тому й кажуть: «Почерво­нів, як рак» або «Напік раків»; рак посувається досить повільно, тому й жартують: «Пішов, як рак по дріжджі»; клішнями рак міцно тримає те, що піймає, тому висту­пає символом настирливості, в’їд­ливості («Вчепився, як рак»); рак на відміну від риби менше ціну­вався, тому постала приповідка: «На безриб’ї і рак риба»; за леген­дою, коли Бог сотворив усі водяні тварини, риби поплили вперед, а рак позадкував, і очі Бог дав йому ззаду, тому жартують: «Змилувався Бог на рака, дав йому очі там, де срака»; Д. Яворницьким зафіксо­вано звичай «женячко рака», що побутував у Подніпров’ї в день Петра-Павла (ловили рака й рачиху, одягали обох як «молодих», вінчали навколо столу, а потім це «женіння» святкували). Не буде ри­ба раком (М. Номис);

2) (з великої літери) одне з 12 сузір’їв зодіа­ку; відповідно його астрологічний знак (символ), що припадає на 21 червня — 22 липня;

3) Рак-Небора́к — персонаж народних казок; у переносному значенні — бідна, нещасна людина; бідолаха, горо­паха. Я Рак-Неборак, як ущипну, буде знак! (примовлянка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 494-495.