РУСАЛКА

РУСА́ЛКА, и, ж. За народними повір’ями — казкова водяна істота в образі гарної дівчини з довгими розпущеними косами й риб’ячим хвостом; водяна німфа. — І русалки, й мавки — все з нехрещених дітей… По полях, по лісах, по водах живуть… І скрізь таке, що його й не бачиш, а воно живе… От диво! (Гр., II, 1963, 333); Здається, не здивувалася б Ганна, якби раптом збурунилась вода і з-поміж латаття стали вихоплюватись на берег одна за одною голі русалки і, гріючись при місяці, стали б розчісувати свої довгі розпущені коси (Гончар, II, 1959, 266); * У порівн. Чепурні берези маяли на вітрі, як русалки, зеленими косами (Коцюб., I, 1955, 308).

Лісова́ руса́лка — те саме, що ма́вка 1. Далекий чарівний сміх зовсім завмер, наче вони своїм криком сполошили.. пестливу лісову русалку (Баш, На.. дорозі, 1967, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 911.

Русалка, ки, ж. Русалка. Чуб. І. 207. Сиділа русалка на білій березі, просила русалка в жіночок намітки. Чуб. III. 187. Ум. Русалонька, русалочка. Кругом дуба русалоньки мовчки дожидали, взяли її сердешную та, й залоскотали. Шевч. 30.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 88.

руса́лка (зменшено-пестливі — руса́лонька, руса́лочка) = руса́вка —

1) у дохристиянських віруваннях — водяне божество в образі гарної дівчини з довгими розпущеними косами й риб’ячим хвостом; водяна німфа; за поширеними уявлен­нями українців, ці водяні красуні живуть на дні річки в чудових кришталевих палацах; уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть коси і водять танок; побутують повір’я, що русалки мо­жуть жити в полях і лісах (див. ма́вка 2); за повір’ями, русалками ста­вали й втонулі нехрещені діти; їх називали ще потерча́тами (див.); подекуди вважають, що русалками стають люди, що вмирають на Русальному (див. Руса́лії) тижні; мо­жуть являтися людям у різному ви­гляді: або зовсім голі, прикрива­ючись своїми косами, у вінках із осоки, або в плахті, сорочці, в чер­воному намисті; живуть під водою, на дні рік чи інших водоймищ і тільки весною у Чистий четвер ви­ходять на суходіл і гуляють по но­чах до Петра; бавляться на березі річки з хвилями, вилазять на дере­ва, гойдаються на гіллі, бігають по траві, співають пісні, чарують ни­ми парубків; хто зачаровується, за­лоскочуть; можуть залоскотати та­кож дівчат, питаючи: «Полин чи петрушка?»; якщо відповідь «по­лин», то тікають, бо бояться цієї рослини; іноді питаються про складніше, пop. у П. Чубинського: «Ой біжить, біжить мала дівчина, а за нею русалочка: — Ти послухай мене, красна панночко! Загадаю тобі три загадочки. Як угадаєш, до батька пущу, не вгадаєш — до себе візьму. Ой, що росте без кореня, а що біжить без повода, а що цвіте без цвіту? Камінь росте без коре­ня, вода біжить без повода, папо­роть цвіте без цвіту. Панночка загадок не вгадала. Русалочка пан­ночку залоскотала»; у народній уяві русалки схильні до танців, а також до прядіння, тому люблятьполотно і просять у людей сорочки або намітки; у «Слові, реченому христолюбцем» (XIVст.) знаходи­мо, що язичники вірують у Перуна, Хорса… і у вил, число яких тридев’ять сестриниць, тут бачи­мо, що ви́ли (див.) —те саме, що й береги́ні (див.); на початку XXст. Ю. Миролюбов записав у кількох селах Подніпров’я імена 17 сес­триниць: Сеня́ва, Са́на, Овся́ниця, Жи́тниця, Пшени́ця, Травни́ця, Катрани́ця, Берези́ця, Верби́ця, Вишни́ця, Сливи́ця, Яблуни́ця, Грушени́ця, Осини́ця, Дуби́ця, Тернови́ця, Дивови́ця пізніше він додав ще сім імен: Росяни́ця, Розови́ця, Люби́стиця, Кану́перниця, М’я́тниця, Жали́ця, Краса́; перелік доповню­ють: Полудни́ця, Ні́чка-Мару́ха, Гречу́ха;

2) лісова́ руса́лка — мавка;

3) = лоскі́тниця = лоскоту́ха — за народними уявленнями, жінки й діти, що померли неприродною смертю (передусім самогубці); згідно з повір’ям, живуть у річках, озерах, ставках, з весни ночами (особливо місячними) виходять на берег, можуть заманити з собою, зачарувати, залоскотати. Біжить милий до русалки, Та й не добігає, Бо із річки — русалочок Юрба випливає (Леся Українка); Сиділа ру­салка на білій березі, просій а русал­ка в жіночок намітки (П. Чубинський); Кругом дуба русалоньки Мовчки дожидали; Взяли її, сердеш­ную, Та й залоскотали (Т. Шевчен­ко); В гаю русалочки гуляли, Вінок із квіточок плели, Чогось на море поглядали І, як голубоньки, гули (Л. Глібов);

4) Про́води руса́лок див. Про́води.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 512-513.