ПІДСТАВЛЯТИ

ПІДСТАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПІДСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. підста́влять; док., перех.

1. Ставити що-небудь під щось. Б’ють джерела [сивухи]… пан-гульвіса Кухоль підставляє (Г.-Арт., Байки.., 1958, 69); Потім він, Тонку очеретину приладнавши, Під неї древній підставляє глек, Щоб із берези в глек його стікала Вода живлюща (Рильський, І, 1956, 451); — Треба он лізти нагору та ночви підставити, то й не буде текти (Мирний, IV, 1955, 89); Як сівалка стала, Скиба зняв шапку і підставив під сошник,.. посипалось зерно в шапку (Головко, I, 1957, 332); // Установлювати підпірку під що-небудь; підпирати чим-небудь щось. Підставляють підпори тоді, коли плоди стають завбільшки з волоський горіх (Колг. Укр., 5, 1958, 37); Час від часу вони на мить зупиняються, один підставляє плече для упору, другий.. б’є короткою чергою по переслідувачах (Гончар, II, 1959, 24); * Образно. Не жди, .. не мни на хустинці кайму, я плечі підставив Донбасу, я пісню співаю йому… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 27).

2. Ставити, розташовувати що-небудь ближче або впритул до когось, чогось; приставляти. — Підставляй, Омельку, стола! (Смолич, Мир.., 1958, 180); Він гостинно підставив стільці і вдруге запросив їх сісти (Баш, Вибр., 1948, 209); Підставив [Мишко] розкладну драбинку й подерся до верхнього порталу прибивати дріт (Мик., II, 1957, 102); // Наближаючи, повертаючи або виставляючи, робити доступним для кого-, чого-небудь. Вона.. підставляла для поцілунку.. щічку (Коцюб., І, 1955, 420); Горпина підставляла вітру обличчя (Тулуб, Людолови, І, 1957, 292); Генерал знає, що вола треба добре призвичаїти, щоб, коли скажеш: «шию»! — він шию підставив… (Мирний, І, 1949, 189); Мліють вони [кулеметники] в гарячих бур’янах, підставивши сонцю свої латані спини (Гончар, Таврія.., 1957, 526); * Образно. Земля підставляла сонцеві нахололі за зиму чорні ріллі і сірі стерні (Цюпа, Грози.., 1961, 211).

3. Позбавляючи захисту, робити доступним для нападу. Здригнулися комишники [розбійники].. і кинулися навтьоки, підставляючи спини під чумацьке дрюччя (Коцюб., І, 1955, 185).

◊ Підставля́ти го́лову (лоб, себе́ і т. ін.) під ку́лю (ніж і т. ін.) — ставити себе під загрозу бути вбитим або пораненим кулею, ножем і т. ін. Ніколи й голови за віру й батьківщину Під кулю ти не підставляв (Щог., Поезії, 1958, 480); Запекло пробивалися рицарі, вони.. підставляли себе під сокири (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 448); Коли парубкував [Антін], не раз доводилось підставляти груди під удари (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 109); Не залякався муж святий, Підставив розбишакам груди (Граб., І, 1959, 140); Підставля́ти (підста́вити) [свою́] го́лову — ризикуючи, наражатися на небезпеку. — Що ж, боїтесь голову підставляти, хай хтось інший жар вигрібає? (Дмит., Наречена, 1959, 66).

4. Замінювати чим-, ким-небудь іншим; добирати до чого-небудь за зразком чогось іншого. Треба тільки лібретто виконати, а голоси до нього підставити з тих самих пісень, що народ співає… (Мирний, III, 1954, 201).

◊ Підставля́#ти (підста́вити) но́гу див. нога́; Підставля́ти (підста́вити) свиню́ див. свиня́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 506.

Підставляти, ля́ю, єш, сов. в. підставити, влю, виш, гл.

1) Подставлять, подставить. Підстав, дівко, коновочку під гадючу головочку. Чуб. V. 915. Уже тепер годі за вас підставляти шию. МВ. І. 138.

2) — що. Замѣнять, замѣнить чѣмъ, дать въ замѣну. Товар у кого захоріє, — уже він свій підставить. Г. Барв. 137.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 180.