ПРИПИРАТИ

ПРИПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПЕ́РТИ, пру́, пре́ш, док.

1. перех. Приставивши підпору до чого-небудь, притиснути, закріпити нерухомо. Загнала [Маруся] поросят, приперла колодкою ляду в хлівці й пробігла повз Василя в хату (Григ., Вибр., 1959, 34); Двома колами добре припер [газда] двері (Хотк., II, 1966, 9); * Образно. — Лиш мене [діда] мій вік припер В хаті нині… Ну, та що вже! Не дармую, бач, і я: От доме́лю, зварю каші, Повечеряє сім’я (Фр., X, 1954, 236); // зах. Приставляти що-небудь до чогось. Микула скинув з плеча самопал і припер його до стіни печери (Мак., Вибр., 1956, 429).

2. перех. Напираючи, притискати кого-небудь до чогось. Попід руками шниряла малеча, пролазила наперед і розташовувалася на підлозі, аж декого до самих ніжок стола приперли (Головко, II, 1957, 127); Іван Федотович припер Касяненка в куток і так здавив за горло, що тому виперло з лоба очі (Вас., І, 1959, 383); * Образно. [Петро:] Послідній неосвітний мужик, коли його припре, отак як мене оце, сліпа доля — знайде, що робити (Мирний, V, 1955, 180); // Змушувати відійти до чого-небудь. — Як причепились до мене, як приперли мене до дверей, то я ледве втекла з хати (Н.-Лев., II, 1956, 21); // Змушувати противника відступати до певної межі, перепони. Бій невгавав цілий день. Уже кілька разів поляки припирали козаків до табору, тікали й самі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 330); На ранок загін Шляхового оточив Ганнину банду і, приперши до води, вщент розгромив (Гончар, II, 1959, 268).

3. перех., перен., розм. Ставити кого-небудь у безвихідне становище в розмові, суперечці. — Тоді зробимо інакше: я заберу собі дві частки і батька з ними. Хай він ще й мого хліба поїсть. — Е ні, так не вийде, — одразу нахмурився Терентій. — То забагато для тебе. — А тобі не багато? — так припирає Терентія, що той уже не може викрутитися (Стельмах, І, 1962, 594); — Кого ж би то попросити в свати? — Тітка цікава на язик, та й дядько добрий торохтій: щось таки та виторохтять. Та нехай добре припруть Терлецького (Н.-Лев., III, 1956, 52); // Чинити натиск на кого-небудь якимсь способом, змушувати робити щось, поводити себе певним чином. [Передерій:] Зна [Стрижаченко], що як припрете його з одного боку однією статією [статтею], з другого — другою.. То як не крути, як не верти, а хвіст підгорни під себе (Мирний, V, 1955, 123); Я не гадаю за літературу ніколи, хіба як мене припруть що написати, то я ледве остатнього дня що напишу (Стеф., III, 1954, 200).

Припира́ти (припе́рти) до стіни́ див. стіна́; Припира́ти (припе́рти) на слизьке́ — те саме, що Заганя́ти (загна́ти) на слизьке́ див. заганя́ти¹. 4. тільки док., перех., розм. Принести що-небудь, перев. важке або здалека. Удовицю я любив, Подарунки їй носив: Носив сало, носив свічки.. А раз таке теля припер, — Доки доніс, трохи не вмер! (Пісні та романси.., II, 1956, 179); Вона ледве приперла мішечок муки, засапалась і стогнала (Коцюб., II, 1955, 79); В їхніх торбах знайшлося навіть кілька цукрових буряків, які вони, приперши із самих Криничок, збиралися тепер пекти собі на вечерю (Гончар, Таврія, 1952, 90); // Привести або привезти кого-небудь кудись (несхвальне). Приперли й ту [Явдоху], відопхали човном до паль, підв’язали вірьовками, підняли догори… плюсь! (Кв.-Осн., II, 1956, 183); — Це Олеська навезла своїх пройдисвітів, — мабуть, не мала чого дати їм попоїсти на вечерю та й приперла їх на мої гуси (Н.-Лев., III, 1956, 149); [Кукса:] Навіщо це мій сусіда припер сюди свою витрішкувату? (Кроп., І, 1958, 217).

5. неперех., фам. Прийти куди-небудь (несхвальне). Не міг одійти від кону й пан Пампушка-Купа-Стародупський, що з гайдуками припер сюди припиняти виставу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 202).

6. тільки недок., неперех., зах. Прилягати до чого-небудь, межувати з чимсь. — Він той ланок любить, — тягнув далі вдоволений Івоніка, — тому, що припирає до лісу (Коб., II, 1956, 143); До одної сторони дому припирав великий квітник, а за ним тягнувся довгий сад (Кобр., Вибр., 1954, 84); Окопи польського табору з брамами, з висуненими наперед і на ліве крило редутами, припирали до берегів Дністра (Мак., Вибр., 1956, 468).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 705.