СТІНА

СТІНА́, и́, ж.

1. Вертикальна частина будови, яка служить для підтримання перекрить і для розділення приміщення на частини і т. ін. Головою стіни не проб’єш (Укр.. присл.., 1955, 286); Надворі ревла сердита буря, стугоніла в стіни,.. вила в димарі, гуркотіла у вікна (Мирний, IV, 1955, 298); На стіні, проти стола, висить великий портрет Шевченка, хорошої роботи олійними фарбами (Коцюб., III, 1956, 45); Оселився я в готелі. Це — досить великий будинок, розподілений поверхами, коридорами, стінами й дверима на окремі кімнати (Ю. Янов., II, 1958, 15); * Образно. Серед зачинателів радянської літератури, що поклали фундамент під її спіни,.. завжди стоятиме ім’я видатного українського письменника Івана Ле (Вітч., 3, 1965, 180); * У порівн. Скеля стриміла, як стіна (Н.-Лев., III, 1956, 299); // тільки мн., з означ., перен. Про який-небудь будинок, приміщення, установу, навчальний заклад і т. ін., де щось відбувається, здійснюється тощо. Вона рвалась із шкільних стін на волю, на службу «народові» (Коцюб., І, 1955, 312); Розмова має схильність перейти до стін директорського кабінету (Ю. Янов., II, 1958, 29); Між покоління молодого У стінах бурси я зростав, Ніхто мене не доглядав (Черн., Поезії, 1959, 95).

Аж сті́ни дрижа́ть див. дрижа́ти; За стіно́ю; Че́рез стіну́ — в сусідньому приміщенні. Чутно йому, що пані плаче за стіною (Вовчок, І, 1955, 122); За стіною сміх, і гомін, і музика, і пісні (Гонч., Вибр., 1959, 54); І весь же той гармидер чинивсь через стіну од Лесі (П. Куліш, Вибр., 1969, 94); Секретар сидів через стіну, і щоб його покликати, досить було постукати кулаком у стіну (Тют., Вир, 1964, 64); Між сті́нами — в закритому приміщенні. На чистому повітрі було якось веселіше й охотніше робить, ніж коло машин, між стінами (Н.-Лев., II, 1956, 209); Зблі́днути, як стіна́ див. зблі́днути.

∆ Капіта́льна стіна́ див. капіта́льний.

◊ Го́лі сті́ни див. го́лий; Де́ртися на стіну́ (сті́ни) див. де́ртися; І сті́ни ма́ють ву́ха див. ву́хо; Лі́зти (полі́зти) на стіну́ (сті́ни) — те саме, що Де́ртися на стіну́ (сті́ни) (див. де́ртися). — Глядіте лишень,.. чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стіни поліземо? (Кв.-Осн., II, 1956, 73); Обтира́ти спи́ною (спи́нами) сті́ни див. обтира́ти; Підпира́ти (підпе́рти) спи́ною (плечи́ма) сті́ни див. підпира́ти; Побілі́ти, як стіна́ див. побілі́ти; Поблі́днути, як стіна́ див. поблі́днути; Припира́ти (припе́рти) до стіни́ кого — те саме, що Притиска́ти (прити́снути) до стіни́ (див. притиска́ти). — Ти, куме, не припирай мене до стіни своїми запитаннями (Чаб., Тече вода.., 1961, 168); Він думав, що зараз припре секретаря райкому до стіни… Де там! (Добр., Тече річка.., 1961, 247); Приста́вити до стіни́ див. приставля́ти; Притиска́ти (прити́снути) до стіни́ див. притиска́ти; Притуля́ти (притули́ти) горба́того до стіни́ див. горба́тий; Сиді́ти в чотирьо́х сті́нах див. сиді́ти; Ста́вити (станови́ти, поста́вити і т. ін.) до стіни́ — те саме, що Ста́вити (станови́ти, поста́вити і т. ін.) до сті́нки (під сті́нку) (див. сті́нка). Мовчали лани, як гетьманців ставили.. до стіни (Сос., І, 1957, 451); Хоч голово́ю (ло́бом) об стіну́ товчи́ — те саме, що Хоч кіл (кіло́к) на голові́ теши́ (див. голова́). Хіба ж можна було розмовляти з таким чоловіком, як Коритний? Нічого не тямить. Хоч ти головою товчи об стіну, а він — своє (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 163); Хоч ло́бом в стіну́ би́тися див. лоб; Як (мов) горо́хом у (об) стіну́; Як (мов) горо́х на стіну́ (по стіні́) — те саме, що Як об сті́нку горо́хом (див. горо́х). — Що ти, кажу йому, дітям після себе зоставиш?.. Так що ж? Як у стіну горохом!.. (Мирний, І, 1954, 167); — Так і норовить [Юхим], аби від роботи в колгоспі чкурнуть… Що вже йому не робили, як не соромили, а все як горохом об стіну (Кучер, Трудна любов, 1960, 432); — Раз напосілися наші на війну, то хоч що говори їм, усе мов горох на стіну (Фр., IV, 1950, 109).

2. чого і з означ. Прямовисна бічна поверхня чого-небудь. З одного боку дороги стирчала жовта стіна урвища, а з другого — чорніла широка безодня (Коцюб., І, 1955, 197); Прямовисні стіни [айсбергів] підносяться над водою на 20-30 м, іноді і на 100 м (Фіз. геогр., 5, 1956, 119).

3. чого і з означ. Висока кам’яна або цегляна огорожа; мур. Висока кам’яна стіна обвивала кругом великий розкішний садок (Мирний, IV, 1955, 7); Перед вечором заманячіли в степу Лубни, вирнули з туману стіни твердині (Н.-Лев., VII, 1966, 69); // тільки мн. Вали, мури і т. ін. біля міста, фортеці. Київські стіни не раз були свідками героїчної боротьби народу за соціальну справедливість, незалежність і свободу (Наука.., 7, 1967, 21).

Під сті́нами чого — біля валів, мурів і т. ін., на підступах до якого-небудь міста, фортеці. Вже видно дерева під стінами Парижа (Сос., І, 1957, 284); Німецькі генерали погрожували дати Радянській Армії під стінами Будапешта нечуваний реванш за Сталінград (Гончар, III, 1959, 235).

◊ Кита́йська стіна́ див. кита́йський; Як за стіну́ засу́нутися — дуже посмутніти. Все село, як за стіну засунулось, такі смутні всі, що сумно й глянуть! (Вовчок, І, 1955, 66).

4. чого і з означ., перен. Те, що відокремлює, роз’єднує кого-, що-небудь, перешкода у здійсненні чогось. Ксеня почувала, що між нею та Олегом зростає невидима стіна відчуження… (Голов., Тополя.., 1965, 140).

Ста́вити (поста́вити) стіну́ між ким — позбавляти кого-небудь зв’язку з кимсь, чимсь; ізолювати кого-небудь від когось, чогось. Признається [пасажир], що він не з простих, і цим зізнанням ставить між собою і товаришами стіну (Ю. Янов., II, 1958, 134).

5. чого і з означ., перен. Щільний ряд чи суцільна маса чого-небудь, що утворює перепону, перешкоду, завісу і т. ін. Усе лякало нас: трава, що тихо майоріла, і гаю дальнього стіна (Л. Укр., І, 1951, 458); Він зібрав усі сили, відштовхнувся від скелі, пробив тугу стіну повітря (Турч., Зорі.., 1950, 7); Стіна очерету; // Зімкнутий ряд людей. Налетівши на людську стіну, зупинявся [бугай], ніби вростав у землю (Тют., Вир, 1964, 114).

Стіно́ю стоя́ти (йти, прохо́дити, пройти́ і т. ін.) — стояти (йти, проходити, пройти і т. ін.) щільним рядом чи суцільною масою. Мирон Іванович до дверей, та й назад. Люди стіною перед ним стояли (Вовчок, І, 1955, 176); Міська публіка стіною стояла на тротуарах і, приголомшена, дивилась, як з гуркотом проносились вулицею незнайомі війська (Гончар, III, 1959, 74); Парубки пройшли стіною (Панч, На калин. мості, 1965, 13).

6. Щільно зімкнений стрій бійців у кулачному, рукопашному бою або бійці. Хоч і вгнулася спочатку стіна руських воїнів під натиском угорських сотень, але ніхто не побіг назад (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 242); Багачі обступили Мазуренка, а бідні Титаренка.. Повільно підступали стіна до стіни (Ірчан, II, 1958, 31).

◊ Ста́ти стіно́ю — виступити згуртовано, дружно. [Яків:] За Кубу переживаю,.. щоб народ вистояв… Вистоять… Тільки щоб піднялися всі, як один, стіною стали (Зар., Антеї, 1961, 53); На заклик Комуністичної партії трудящі Києва, як і всі радянські люди, стіною стали на захист рідної Вітчизни (Веч. Київ, 2.XI 1973, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 715.

Стіна, ни, ж.

1) Стѣна. Мовчить, як стіна. ЗОЮР. І. 147. Мила б я стіни, щоб були білі. Мет. 126. Все село як за стіну засунулось, — такі смутні всі. МВ. І. 99.

2) Стѣна, плетена невода. (Стрижевск.).

3) Рядъ зубовъ въ одной сторонѣ челюсти. Ви б у Прохори поїхали, там дід замовляє (зуби); а то так усю стіну й викрутить, да й знов буде зачинатись. Г. Барв. 35.

4) Тучи на западѣ, за которыя заходитъ солнце. Як сонце заходить за стіну, то буде дощ. Грин. I. 12.

5) При кулачномъ боѣ: рядъ, шеренга бойцовъ. Маркев. 76. Ум. Стінка, стінонька, стіночка. Лежить мила, мов китайка синя, стоїть милий, як стінонька білий. Н. п. (Г. Барв. 437).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 206.

стіна́ (зменшені — сті́нка, сті­́ночка, сті́нонька) —

1) кожна з перегородок, що відділяють одну кімнату від іншої, а також від зовнішнього світу; у двох зовнішніх зазвичай прорубують вікна; зовнішня і всі внутрішні стіни мають двері; стіни звичайно білили; співають: «Лежить мила, як китайка синя, стоїть милий, як стінонька білий»; стіни багато бачать, тому кажуть: «Якби ті стіни вміли говорити, то не одне б сказали (то не легко було б жити)»; але вони мовчать, тому символізують мовчання («Мовчить, як стіна», хоч «І стіни мають вуха»); стіна символізує байдужість: «Говори до нього, як до стіни»; вислів розпуки: «Хоч на стіну дерись (лізь)»; вислів відпорності: «Стіни лобом не проб’єш»; звідси стіна як глуха оборона, незламна сила, зокрема військова; пор. слова Б. Хмельницького: «Хай стіна об стіну удариться, одна впаде, друга останеться»; коли йдеться про марність вплинути на когось або повне нерозуміння з боку когось, кажуть: «Як горохом об стінку» або «Глуха стіна». Ні тієї стіни не достав, ні од тої стіни не одстав (М. Номис); Товста стіна, та не гріє (М. Номис); Не сам гвіздок лізе в стіну, його молотком забивають (прислів’я);

2) тільки сті́нка — народна гра в м’яч;

3) тільки сті́нка — при кулачному бої — ряд, шеренга вояків (звідси — сті́нка на сті́нку як символ протиборства).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 580-581.