ПОСИПАТИ

ПОСИ́ПАТИ див. посипа́ти.

ПОСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОСИ́ПАТИ, плю, плеш, док.

1. перех. і без додатка. Кидати, розкидати що-небудь сипке; сипати. Меле [мельник] гречку, на кіш посипає І на мене поглядає (Чуб., V, 1874, 102); — Що ти, що ти, що ти? Бог з тобою! — крикнула Векла на дочку, що вхопила пшона у жменю, та й почала по припічку посипати, мов солять страву (Кв.-Осн., II, 1956, 431); — Якби посипав поперед неї [Сусани Уласівни] на помості просо, то перейшла б через хату та й просо стовкла!..-додавав жартів Леонід Семенович (Н.-Лев., IV, 1956, 138); Тихо засунув він руку у Жукову кишеню, витяг звідти люльку і положив на вікні; потім витяг тютюн, посипав трохи на постелі, а останній зложив коло люльки (Мирний, І, 1954, 335).

◊ Моро́з по́за спи́ною поси́пав у кого; Моро́зом по́за спи́ною поси́пало (поси́пле) — те саме, що Моро́з пішо́в по́за спи́ною (див. моро́з). Я як зачув оте змагання, то у мене аж мороз поза спиною посипав, і — дай боже ноги,! — мерщій хильки та хильки від того місця (Мирний, IV, 1955, 352); Нарешті усі [арф’янки] як підхоплять, то наче у великі дзвони задзвонять, морозом поза спиною так і посипле!.. (Мирний, III, 1954, 256).

2. перев. док., перех. і без додатка, розм. Дати сипкий корм деяким тваринам, звичайно птиці. — Яремо!..Вимети хату, внеси дрова, Посип індикам, гусям дай (Шевч., І, 1963, 80); Я посипав в клітку сім’я, Воду наливав; Але змерз маленький чижик І співать не став (Щог., Поезії, 1958, 371); Люська посипала рибкам корму (Мушк., День.., 1967, 116).

3. тільки док., неперех. Сипати якийсь час. Проти вітру піском не посиплеш (Укр.. присл.., 1955, 287).

4. перех., чим. Покривати шаром чого-небудь сипкого. Москалі Тойді [тоді], бач, носили Сиві коси з кучерями Усі до одного, І борошном посипали, Бог їх зна для чого! (Шевч., II, 1953, 55); Вона прийшла до голови колгоспу надвечір, коли повернулись з поля, де добривами і попелом посипали сніг (Скл., Хазяїни, 1948, 181); Татко наказав посипати свіжим піском усі стежки коло будинку і ту довгу стежку, що веде до альтанки (Л. Укр., III, 1952, 663); Ми розломили хліб на три частини й посипали його сіллю (Ю. Янов., II, 1958, 161); * Образно. Я думок тяжкою сіллю Посипав безжурний сміх (Рильський, Мости, 1948, 68); І м’яко бігали за вікнами трамваї, де п’яним стрибунцем за ними синій блиск, де цукром посипав церковні тихі бані з долонів голубих далекий молодик… (Сос., І, 1957, 290); // безос. * Образно. Дивлюсь у щілину, а він аж зблід, аж борошном його посипало; я тоді як засміюсь… — Не лякайсь, — кажу, — Сидоре, це я! (Стор., І, 1957, 213); // Розтрушувати, розкидати що-небудь по поверхні чогось. Вони [квіти] духмяніли на всю вулицю, але ще більше пахнув любисток, яким посипали долівку (Панч, На калин. мості, 1965, 13); Ось і зачервоніло на тій дорозі, де йому треба йти, і розіслалось мов сукно,.. далі неначе срібні цвітки [квітки] по ньому хто посипав (Кв.-Осн., II, 1956, 41); Приготував [Гордєєв] з баранячої печінки чудовий паштет і кілька салатів та форшмаків. Усе це він гарно прикрасив шматочками буряка, моркви та кільцями цибулі, посипав зеленим кропцем (Тулуб, В степу.., 1964, 219); // перев. у сполуч. із сл. каміння, кулі і т. ін. Кидати, спрямовувати у великій кількості на кого-, що-небудь, у щось. На останньому бастіоні Арсеналу посипає ворогів з кулемета Тиміш (Довж., І, 1958, 61).

5. тільки док., перех. і неперех. Почати сипати, розкидати, викидати і т. ін. щось сипке або дрібне. Вибуховою хвилею його кинуло в сніг. Він полежав кілька секунд, увігнав у автомат новий диск, посипав кулями кудись уперед (Тют., Вир, 1964, 498); * Образно. Западпадьомкали перепели в траві, засюрчали неугавні коники, і жайворонки, качаючись чорною горошиною в синьому небі, посипали свої дзвінкі пісні (Мирний, IV, 1955, 322).

6. тільки док., неперех. Почати сипатися, вилітати звідкись у великій кількості; поси́патися. Достала [відьма] каганець, піднесла до кота, тернула його проти шерсті, так іскри з нього і посипали (Кв.-Осн., II, 1956, 189).

7. тільки док., неперех., перев. у сполуч. із сл. словами і т. ін., перен., розм. Заговорити дуже швидко. Старий Онисим Калита ніби аж зрадів, побачивши Горобця. Жвавенько підвівся йому назустріч і швиденько, скоромовкою посипав словами: — О, Савка! Заходь, заходь, голубе! (Коз., Блискавка, 1962, 8); // Почати грати в дуже швидкому темпі. Враз Олександр урвав свою втору, зірвав з когось у юрбі з голови кашкет і вдарив цим кашкетом об землю. Тієї ж хвилини Катюшин баян посипав швидко, майже дрібушечками (Смолич, V, 1959, 107).

◊ Як (немо́в, нена́че і т. ін.) горо́хом поси́пати — заговорити дуже швидко. Раптом зірвавшися з землі, він сів, лице його оживилось, очі заблищали, мокрі ще від сліз, і він, прудко махаючи руками, заговорив, немов горохом посипав (Фр., III, 1950, 19).

8. тільки док., неперех. Почати йти, сипати (про дрібний густий сніг або град), лину́ти (про рясний дощ). Сонце сховалось за хмари. Посипав сніжок (Коцюб., І, 1955, 80); Спочатку пішов лапатий сніг. Потім, потроху здрібнюючись, посипав густою метелицею (Ле, Право.., 1957, 203); Дощ посипав шпарко і рясніше (Смолич, І, 1947, 187); // безос., чим. * Образно. Отак! відкіля не дожидали і тучі, відтіля ударило громом і посипало градом! (Мирний, V, 1955, 334).

9. тільки док., неперех., розм. Швидко піти, побігти один за одним великою масою (про багатьох). Заграли музики, посипали дівчата у двір. А у дворі парубків — стіною стоять! (Вовчок, І, 1955, 190); Посипали вже з церкви чоловіки, Хлоп’ята, молодиці і дівки (Укр. поети-романтики.., 1968, 145); Пролунав гудок паровоза. Таращанці посипали в теплушки, ешелон заляскав буферами і рушив вперед (Довж., І, 1958, 203).

10. тільки недок., неперех., етн., заст. За давнім народним звичаєм, розсипати по хаті, кімнаті зерно, вітаючи господарів з Новим роком. — Я завтра піду до хрещеного батька посипати… (Мирний, IV, 1955, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 324.

Посипати, па́ю, єш, сов. в. посипати, плю, плеш, гл.

1) Посыпать, посыпать.

2) Насыпать, насыпать. Ой дай, доню, принадоньку, нехай привикає (голуб). Посип пшонця по колінця, водиці по крильця. Чуб. V. 69.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 360.