ПОРВАТИ

ПОРВА́ТИ ¹, ву́, ве́ш, док., перех.

1. Різко смикаючи або надмірно натягуючи, розділити що-небудь на шматки; розірвати. — Ой лишечко! ще й намисто на мені порвете.., — заверещала Одарка (Н.-Лев., II, 1956, ’65); [Марта:] Треба взяти нові віжки, а то старі потрухли: лошак норовистий, та щоб не порвав іще (Вас., III, 1960, 103); Хотів Яків порвати газету, але Гордій заслонив і одвів його руку (Головко, II, 1957, 131); // Порушити цілість, суцільність, єдність чого-небудь. Зачепили, цуплять [шпали], з усіх жил напинаються, щоб порвати перед відступаючими полотно дороги, плахами розтягти залізницю по степу (Гончар, II, 1959, 122); // Смикнувши, відокремити що-небудь прикріплене, приліплене тощо; обірвати. Хто золоту порве струну, Коли у гуслях — дух Боянів..? (Рильський, II, 1960, 194); * У порівн. Музики разом стали, неначе струни порвали (Н.-Лев., II, 1956, 277).

◊ Кишки́ порва́ти [зі (зо, від) смі́ху (від ре́готу)] див. ки́шка; Порва́ти ду́шу (се́рце) кому — завдати мук, великого страждання. [Лицар:] Той порив порвав мені востатнє ржаву душу, її неволя ржею так посіла, а що порвало — героїзм чи розпач, сама ти зваж (Л. Укр., II, 1951, 218); Порва́ти жи́ли (ру́ки) — важко, багато попрацювати. — Ти звідки.. знаєш, що таке земля і чи дорожча вона за кров!? Зароби її перше, порви спершу свої жили на ній! (Стельмах, II, 1962, 116); Порва́ти кайда́ни (ланцюги́, пу́та) — визволитися з неволі, здобути волю. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте (Шевч., І, 1963, 354); Щоб тебе́ (його́, вас і т. ін.) на ку́сники порва́ло, лайл. — уживається як прокльон. — Щоб же тебе на кусники порвало! — причитала Явдоха (Тют., Вир, 1964, 393).

2. Зробити дірявим, подраним що-небудь; зробити дірку в чомусь. Скинув [Федір] верхню сорочку, мабуть, для того, щоб не порвати її при боротьбі, і, розставивши ноги та вбравши голову в плечі, став підчигувати [підстерігати] свого супротивника (Тют., Вир, 1964, 234); — Запас кишені не порве, — промовив боєць і кинув половину риби собакам (Багмут, Щасл. день.., 1959, 189); // Зносити до дірок (одяг, взуття). Я.. доношувала тільки дядинине рам’я! Бувало носить вона, носить, порве на шмаття, та тоді вже й мені (Мирний, І, 1954, 72); // Заподіяти рани, укрити шкіру подряпинами; поранити. Не раз і не два кидались офіцерські роти на щодень зростаючі укріплення.. і, нічого не досягши, порвавши руки на колючих дротах, ні з чим відкочувались назад (Гончар, II, 1959, 351); // розм. Зіпсувати, пошкодити, пощербити і т. ін. що-небудь. Ти пам’ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло, а ти не сердився й навчав (Сос., II, 1958, 369).

3. Розтрощити, зруйнувати що-небудь вибухом; висадити в повітря. Туркенич наважився. Гримучою сумішшю водню порвав газову систему (Рудь, Гомін.., 1959, 8); Міст війна порвала динамітом (Гонч., Вибр., 1959, 199); // Зруйнувати дією тиску, великим напором і т. ін. Ще такий один день і — вода здійме ту кригу вгору, порве-поламає і понесе вподовж себе, б’ючи одну об одну… (Мирний, III, 1954, 66); Горно палало малим вогнем, щоб зразу посуд не порвати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 327).

4. Покусати кого-небудь, подрати одяг на комусь (про собаку, вовка і т. ін.). Підеш по селу, так собаки порвуть (Сл. Гр.); Чую, хтось іде у комору, ступає по сходцях [східцях], а Галя кричить: — Не ходи, Харитино! укусить! порве! Не ходи… (Мирний, І, 1954, 84); Одного разу, пізно ввечері, коли табун перебував поблизу дубового байрака, вовк напав на стару кобилу, що якось відбилася від гурту, і порвав їй стегно (Добр., Очак. розмир, 1965, 42); // Загризти, заклювати на смерть (про собак, хижих тварин і птахів). Згребе [орел] її [вівцю], за мить порве, розшматує залізними пазурами і, наковтавшись гарячого м’яса, сидить, забризканий кров’ю, на вершині могили і знову куняє, спочива (Гончар, II, 1959, 31).

ПОРВА́ТИ² див. порива́ти¹.

ПОРВА́ТИ³ див. порива́ти².

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 250.

Порвати, рву, рве́ш, гл.

1) Порвать, перервать; изорвать. Іще шуби не зносила, коралів не порвала. Мет. 58. Порве нове вино бурдюки. Єв. Л. 37.

2) Покусать, укусить. Щоб свині не порвали вас. Єв. Мт. VII. 6. Підеш по селу, так собаки порвуть. Мил. 205.

3) — ноги = Натрудити 1? А я молодая всю нічку не спала, всю нічку не спала, ніженьки порвала, таки свою неньку на лавці застала. Грин. III. 395.

4) См. Поривати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 343.