ПОКЛАДАТИ

ПОКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех.

1. на кого-що. Доручати комусь, чомусь виконання певного завдання. Клопоту було й без цього, а Келембет покладав на них нові завдання (Ю. Янов., II, 1954, 100); — Під загрозою — залізниця на Миколаїв. Партійний комітет покладає на вас, таврійські комунари, будь-що втримати залізницю (Гончар, II, 1959, 105); Початок будівництва покладемо на комсомол (Логв., Літа.., 1960, 107); Пан Безобразов мав невеличкий маєток і все господарювання по ньому поклав на тітку Домаху (Панч, На калин. мості, 1965, 26); // Зобов’язувати когось що-небудь робити, примушувати до чогось і т. ін. Свята церква поклала на діда покуту: він якийсь час мусив кожного.. свята ходити на всі богослужби (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 24); Імперіалізм поклав на народи нечуваний тягар озброєнь (Програма КПРС, 1961, 51).

◊ Поклада́ти (покла́сти) відповіда́льність на кого-що — робити відповідальним за що-небудь, перед ким-, чим-небудь. Орден Леніна, що прикрашає заводський прапор, покладає на працівників заводу особливу відповідальність перед Вітчизною (Рад. Укр., 16.1 1948, 1); Поклада́ти [всю] наді́ю ([всі] наді́ї) див. наді́я.

2. Віддавати життя, душу, витрачати сили, роки на щось, для якоїсь мети і т. ін. Польська шляхта покладає свої сили на полонізацію.. русинів, грається єзуїтськими комітетами (Н.-Лев., II, 1956, 393); [Xвора:] Чернице, спогадай: стоїть у вашій книзі: «Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів» (Л. Укр., І, 1951, 121); — Знаєте, коли все своє життя покладаєш на одну мету, так якось дуже боляче стає, коли чим-небудь доторкнешся до того місця (Хотк., І, 1966, 148); Вона поклала стільки сили, стільки праці в цей клаптик землі (Коцюб., І, 1955, 268); — Поклав я свій вік, цього лісу доглядаючи, покладе, може, й син так само (Л. Янов., І, 1959, 348); Честь і вічна слава, і добра пам’ять достойному сину українського народу композитору Миколі Лисенку, який.. увесь свій талант і многолітній труд поклав на те, щоб знайти, зберегти перли народної творчості, обробити їх і повернути народу (Довж., III, 1960, 23); Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем, і галас ущух. — Клянуся живіт свій покласти за князя Данила (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 26).

3. тільки недок., заст., уроч. Те саме, що кла́сти 1, 2. Для своєї дитини й голову під сокиру покладають (Вовчок, І, 1955, 201); І стала її [дитину] на піч покладати, і кожухом укривати, і водою напувати… (Кв.-Осн., II, 1956, 439); Родичі й подруги молодої з піснями наряжають Марію у біле вбрання й урочисто покладають вінок на її коси (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 97); Вінки до обеліска над могилою Невідомого солдата покладають військові делегації дружніх армій (Веч. Київ, 30.ІХ 1967, 3).

Не поклада́ти рук, заст. — працювати весь час, невтомно, сумлінно. Ніхто її не побачить нігде і ні з ким, .. усе за роботою та по господарству, цілий день рук не поклада (Кв.-Осн., II, 1956, 314); Не поклада́ючи рук — невтомно, сумлінно. Всякому своя доля: один, рук не покладаючи, працює, а другий його працю без клопоту поїдає! (Мирний, IV, 1955, 295); Мир, творення, комунізм! Заради цієї високої мети, не покладаючи рук, трудяться радянські люди (Рад. Укр., 7.IV 1964, 3).

◊ Поклада́ти покло́ни, заст. — те саме, що Кла́сти покло́ни (див. кла́сти). Гетьман старий ридає, До бога руки знімає, Три поклони покладає Великій громаді (Шевч., II, 1963, 159).

4. Думати, вважати. Товариство [Кирило-Мефодіївське] покладало, що перше всього треба кріпакам дати волю та завести повсюду добрі школи з наукою на рідній мові (Мирний, V, 1955, 313); Він собі так покладає: як піде чоловікові з якого дня, то так воно вже і йдеться… (Коцюб., II, 1955, 33); // Приймати рішення; доходити висновку. І поклав [Тиміш] у першу неділю сватів засилати (Вовчок, І, 1955, 51); — Сьогодні ж таки поїду звідси неодмінно! — поклав собі він (Крим., II, 1972, 10); Пси мене обнюхали, поклали, що я свій, і лащилися до мене (Ю. Янов., II, 1958, 18).

◊ І в голова́х (в голові,́ в го́лову, в го́лови, в ду́мці, в думка́х, в ми́слях) [собі́] не поклада́ти — і не думати, і в гадці не мати. Вона і в головах не покладала, щоб пан мусив збрехати… (Кв.-Осн., II, 1956, 435); Вона і в голові не покладала, що він її не любить (Н.-Лев., II, 1956, 238); Вони і в голову собі не покладали, До чого дожились (Гл., Вибр., 1957, 149); — Ми собі й у голови не покладали, що ви почуєте (Ю. Янов., І, 1954, 52); І не ждала такого, і в думці не покладала, а воно враз таке трапилось (Головко, II, 1957, 191).

$ Го́лову покла́сти див. голова́; Поклада́ти гріх на кого — обвинувачувати кого-небудь у чомусь. Я ні на кого не покладаю гріха, як на Петра (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 26.

Покладати, да́ю, єш, сов. в. покласти, кладу́, де́ш, гл.

1) Класть, полагать, положить, сложить. Буду в землі козацькій голову християнську покладати. АД. І. 212. Поклони покладати. Г. Барв. 106. Мимо церкви святої проїжжали… на себе хреста не покладали. АД. І. 193.

2) Налагать, наложить. По двоє кайданів на ноги покладено. АД. І. 90.

3) Раскладывать, разложить (человѣка для порки). Як не вийду на панщину, покладают зараз: а Сикора покладає, Вергонець тримає, а вокомон із паличков коло задку грає. Гол. ІІІ. 478.

4) = Паренити. Вх. Зн. 46.

5) Строить, построить. Поклали новий манастирь. Волын. г. Двори собі поклав на боці від своєї мами. Гн. І. 153.

6) — гнів на кого. Сердиться, гнѣваться. На свого старшого брата великий гнів покладав. АД. І. 187.

7) — надії. Возлагать надежды, надѣяться. На його єдиного покладаю мої надії. Стор. МПр. 93.

8) — гріх на кого. Взводить на кого грѣхъ. Які ж ти гріхи на себе покладаєш? АД. І. 188. Я ні на кого не покладаю гріха, як на Петра.

9) І в голову сього не покладай. И не думай этого.

10) Покладаючи робити. Не спѣша и съ толкомъ дѣлать. Лубен. у. (Леонтовичъ).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 272.