НАПАСАТИ

НАПАСА́ТИ, а́ю, а́єш і рідше НАПА́СУВАТИ, ую, уєш, недок., НАПА́СТИ, су́, с́еш, док., перех. Пасучи худобу, давати їй можливість наїстися. Правда ж вівці в нас красиві?.. А пасуть їх чабани; Цілий день із ними в полі. Напасають їх доволі (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 79); За садком біля ставу в отаві помукують воли (Лука напасує) (Головко, Мати, 1940, 238); — Наші коні голодні, з ніг падають. Півсвіту проїхали — травиночки не бачили. Треба ж напасти? (Тют., Вир, 1960, 70).

◊ Напа́сти о́чі див. о́ко.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 139.

Напаса́ти, са́ю, єш, сов. в. напасти, су́, се́ш, гл. Пасти досыта, напасти (скотъ). Сьогодня добре напасла корову. Напасти о́чі. Вдоволь насмотрѣться. Не напасу своїх очей, на їх глядячи. Г. Барв. 294. (Пливучи) в-останнє рідними лугами й берегами, дід очі приязні пасе й не напасе. К. Дз. 155.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 507.