НАКЛАДАТИ

НАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док.

1. перех. Покривати зверху чим-небудь; класти що-небудь зверху. Боян віщий свої десять пальців на струни накладає (Мирний, V, 1955, 261); Настил накладають — з колод покриття (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 199); // розм. Те саме, що надіва́ти. Він підводиться й мовчки накладає на голову капелюх (Досв., Вибр., 1959, 277); Ляля накладає вінок на її чоло (Вільде, Повнол. діти, 1960, 24); Він ще не встиг накласти окуляри, погано бачив (Коцюб., II, 1955, 165); // Прикладати що-небудь до чогось при порівнянні, вимірюванні і т. ін. Усяку частину площини можна накласти всіма її точками на інше місце цієї або іншої площини (Геом., І, 1956, 3); // Ставити, установлювати для роботи, дії. Радист накладає пластинку, накручує (Гончар, І, 1954, 250); // Кладучи зверху, прикладаючи, прикріпляти до чого-небудь. Суворовці виймають індивідуальні пакети, скидають з Олеся чоботи, накладають перев’язку (Багмут, Щасл. донь.., 1951, 143); Дружинники швидко наклали по другій стрілі й метнули знову (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 294).

Наклада́ти (накла́сти) резолю́цію (резолю́ції) — надписувати на чому-небудь свій висновок. Часом і якісь людські заяви Перегуді підсовував [Кузьма], і Перегуда накладав на них резолюції (Кучер, Прощай.., 1957, 264); Наклада́ти (накла́сти) шви — зшивати краї рани. Заброда швидко і вправно витяг великого осколка, обробив рану, наклав шви (Кучер, Голод, 1961, 117).

2. перех. Наносити на яку-небудь поверхню тонкий шар чого-небудь (про фарбу, лак, клей і т. ін.). Якби я всіми барвами владала, то я б на барву барву накладала і малювала б щирим самоцвітом (Л. Укр., І, 1951, 258); Малювали [учні] мовчки, прикусивши язики, старанно виводили лінії, накладали тони й півтони (Збан., Сеспель, 1961, 199); Вона облила руки Вікторії марганцевим розчином, а потім почала накладати мазь (Хижняк, Тамара, 1959, 221).

3. перех., перен. Робити певний вплив, залишати слід і т. ін. Кожний зрубаний Тиховичем виноградник накладав вагу на його сумління (Коцюб., І, 1955, 224); [Лід а:] Їх [хірургів] професія накладає печать бездушності, сірості і скуки (Корн., І, 1955, 92); Досвід жовтня — грудня 1905 року наклав невитравні сліди на сучасний революційний рух (Ленін, 13, 1971, 301); Важке дитинство наклало відбиток на Арсенів характер (Дмит., Розлука, 1957, 8).

4. перех. Зобов’язувати що-небудь робити, піддавати чому-небудь, приписувати додержання чогось. Накладали [пани] велику пеню на того, хто пропускав у жнива дні (Н.-Лев., II, 1956, 261); — Звання комсомольця накладає на тебе велику відповідальність (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 33); Клас капіталістів наклав на всі народи на довгі десятиріччя данину у вигляді високих процентів на мільярдні позики на війну (Ленін, 31, 1973, 283); — Накладіть на мене яке завгодно стягнення, я заслужив його (Ткач, Арена, 1960, 170).

Наклада́ти (накла́сти) обо́в’язок (обо́в’язки) — зобов’язувати діяти в певному напрямку. — Але ця праця говорить про Ватині почування… накладає на мене якісь обов’язки.., — подумав Леонід Семенович (Н.-Лев., IV, 1956, 118); Дуже Вам дякую за ту віру, яку маєте до мене, бажаючи накласти на мене високий обов’язок стежити за Вашими виданнями (Коцюб., III, 1956, 261).

5. перех. Класти щось у якій-небудь кількості. З побільшеним апетитом накладав [Аркадій Петрович] на тарілку цілу купу салати (Коцюб., II, 1955, 388); Біля довгих на колесах кормушок для коней вештається двоє хлопців: сіна в кормушки накладають (Головко, І, 1957, 334); Получили [переселенці] квитки, найняли до города підводи, наклали на них гори всякого добра.. і рушили в далеку дорогу (Григ., Вибр., 1959, 299); Наклавши на плече гору прання, пішла [Орися] розвішувати його на тину (Тют., Вир, 1964, 130); // Кладучи, наповняти, навантажувати щось чим-небудь. Стара циганка накладала червону люльку свіжим тютюном (Коцюб., І, 1955, 375).

6. тільки недок., неперех., розм. Мати стосунки з кимось; діяти заодно, у згоді з ким-небудь. — А все-таки треба б нам другого голову обрать, бо цей нам не сподобний: вже дуже з шинкарями накладає (Н.-Лев., І, 1956, 470); — Я не вірю, ніби полковник війська реєстрового, пан Кричовський, накладав з цим сотником Богданом… (Панч, Гомон. Україна, 1954, 43).

7. перех. і неперех., без додатка, розм. Бити кого-небудь у щось, по чому-небудь. Демонстранти змішались і тікали, їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Смолич, Мир.., 1958, 209); То кийок мережаний поламає [Василь], то пужално цяцьковане закине, то м’яч украде.. , а часом і боки накладе Грицькові (Мирний, IV, 1955, 21); — Треба змовчувати, а то ще накладе по гамалику отут серед степу. Здоровий же (Тют., Вир, 1964, 76); // Убивати в якій-небудь кількості. — А до першого батальйону дорога прямо. Туди, де найбільше стріляють. Там нашого брата наклали! (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 22).

8. перех. Розпалювати, розводити багаття, вогнище; розкладати. На пасовиську над Дністром конюхи наклали огонь і, сидячи біля нього, курили люльки (Фр., V, 1951, 145).

◊ Голово́ю накла́сти див. голова́; Душе́ю накла́сти див. душа́; Наклада́ти (накла́сти) життя́м — умирати, віддавати життя; гинути. Семен, життям наклав за цюю правду (Ле, Побратими, 1954, 42); Наклада́ти (накла́сти) здоро́в’ям — підривати, втрачати здоров’я. — Не одну я нічку не спала, не один день гірко працювала, здоров’ям накладала (Коцюб., І, 1955, 123); Такий уже характер у старого й молодого Завадків, що скоріше здоров’ям своїм накладуть, ніж дане слово зламають (Вільде, Сестри.., 1958, 547); Наклада́ти (накла́сти) на се́бе ру́ки (ру́ку) — кінчати життя самогубством, заподіювати собі смерть. — Мене дванадцять літ у слідстві мучили.. А накладати на себе руку, — борони мене боже (Фр., IV, 1950, 180); Іноді вона була близька до того, щоб накласти на себе руки (Руд., Остання шабля, 1959, 244); Наклада́ти (накла́сти) ру́ки (ру́ку): а) (на кого) намагатися вдарити або вбити кого-небудь; посягати на когось. — Батько мій не скривдить тебе, не накладе на тебе свої руки (Н.-Лев., IV, 1956, 34); — Хай буде по-твоєму! — стукнув кулаком по столі Яків Данько. — Я з Денисенком накладу руки на Горицвіта (Стельмах, II, 1962, 111); б) (тільки з ру́ку, на що) привласнювати шо-небудь, заволодівати чим-небудь. На виручені за бринзу гроші Стефан купив.. халат Євці, як вимагав ветлікар, а на решту вона наклала руку (Чорн., Пісні.., 1958, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 104.

Наклада́ти, да́ю, єш, сов. в. накла́сти, ладу́, де́ш, гл.

1) Накладывать, налагать, наложить. Ярмо накладає, воли запрягає. Н. п. На вулиці та в перевулку накладала та Марушка Василькові люльку. Грин. III. 650. Голова як маківка, а в неї розуму як наклано. Ном. № 5707.

2) Возлагать, возложить. Батюшка їм (молодим) накладає на голови вінці. Грин. III. 516.

3) Шапку накладати. Надѣвать шапку. КС. 1883. XI. 500.

4) При мазаньи земляного пола въ сельскихъ хатахъ: заполнять, заполнить глиной выбившіяся углубленныя мѣста. Сим. 130.

5) Только несов. в. Дѣйствовать за одно, имѣть сношенія. Буде з ляхами, мостивими панами, накладати. Мет. 397. Злі люде, накладаючи з нечистою силою, можуть уставати з домовини. Левиц. І. Ворожка з бісом накладає. Ном. № 232.

6) Жертвовать, пожертвовать. На церкви святії нічого не накладав. Голов. III. 262.

7) — головою (только съ сов. в.). Сложить голову. Бодай ти своєю головою наклала. Левиц. І. Через тії коні воронії наклав козак головою. Грин. III. 281.

8) Накласти дядька. Парепутать основу во время снованія. А я слухаю, що вона балака, та й наклала дядька. — Оксана в мене сьогодні снувала, так аж двох дядьків наклала. Одного ж я змотала, а другий зостався. За дядьків ткачі лають, як направляють полотно. Черниг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 494.