НАКИДАТИ

НАКИ́ДАТИ див. накида́ти¹.

НАКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., НАКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Кидати що-небудь у якійсь кількості. В хатинці зробилося тихо. Чути тільки, як Олена шарудить хмизом, накидаючи його в піч (Тют., Вир, 1964, 104); У себе в дворі біля повітки на сани накидає Скиба гній (Головко, І, 1957, 330); Вже перед світом він наламав очерету, накидав у човен, напився води, повечеряв і ліг спати (Н.-Лев., II, 1956, 237); Підняла Січкариха пелену, а він схопив лопату і накидав з кадуба з півмірки вугілля (Стельмах, II, 1962, 306); // Кидаючи, наповняти, заповняти що-небудь чимось. Накидали йому повну шапку золота й серебра (Вовчок, І, 1955, 307); // Класти для їжі в якій-небудь кількості. Бабуся накидала повну миску макаронів з сиром та маслом (Збан., Мор. чайка, 1959, 170).

2. Складати, зображати, малювати і т. ін. що-небудь нашвидку, у загальних рисах. — А ви все працюєте? Щось малюєте? — Накидаю план Медвина (Стельмах, І, 1962, 275); Гурій Степанович швидко накидав формули на папір (Собко, Срібний корабель, 1961, 120); Сергій і Павло швидко накидали проект листа Русову і прочитали його товаришам (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 58); До вечора скульптор встиг і відпочити і накидати кілька ескізів з хлопчаків (Гончар, Новели, 1954, 94).

3. тільки док. Залишити в якій-небудь кількості. Він розійшовся з своєю жінкою, накидавши низку малих дітей (Мирний, V, 1955, 334).

НАКИДА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., НАКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех.

1. Кидаючи що-небудь, обхоплювати, зачіплювати ним когось, щось. — Накидайте на його арканом! — кричить голова, штовхаючи соцьких… (Мирний, II, 1954, 185); Десяток рук накидали йому на шию зашморг (Тулуб, Людолови, І, 1957, 456); Їй затулили рота, потім поставили на ящик, накинули на шию петлю (Хижняк, Тамара, 1959, 199); Не раз забував [Іван Іванович] не те що замкнути, а навіть накинути ланцюга свого човна хоч на якогось пеньочка (Збан., Курил. о-ви, 1963, 42); // Накладати, начіплювати що-небудь на щось для закріплювання. Він мерщій, накинувши клямку на залізний прибой, вийшов з двору (Мирний, IV, 1955, 168); Ремо накинув на двері защіпку (Досв., Гюлле, 1961, 126); // Нашвидку, похапцем, недбало або просто надівати, накладати що-небудь. Хотина пішла, Степан накида на неї кожуха (Кроп., II, 1958, 70); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (Донч., V, 1957, 328); Вона прихапцем накинула на себе одежу і, мов загіпнотизована, вибігла зі школи (Коцюб., І, 1955, 328); Ляля, накинувши халат, вийшла вслід за батьком (Гончар, IV, 1960, 36).

◊ Накида́ти (наки́нути) ярмо́ (петлю́ і т. ін.) на кого — що — поневолювати, підкоряти своїй владі або своєму впливові кого-небудь. — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес тепер їм на шию накидати петлю? (Стельмах, II, 1962, 284); — Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Мирний, IV, 1955, 177).

2. розм. Збільшувати, набавляти що-небудь (гроші, час, міру чогось і т. ін.). — Коли накидати плату, то треба накидати всім та ще й однаково (Н.-Лев., III, 1956, 166); — Як ти хтів більше грошей, ніж я тобі плачу, то чому ж ти мені не сказав? Я б тобі накинув ще кілька карбованців (Коцюб., І, 1955, 446); Гайчуру взяли на стайню і тому, що він затявся, жодного разу не крикнув, ще накинули двадцять п’ять ударів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 62).

3. перен. Примушувати проти волі, бажання прийняти що-небудь; нав’язувати. — В буржуазних країнах селянству силою накидають закон, який бідняцьку масу фактично робить рабами поміщиків і куркулів (Тич., III, 1957, 73); Всі прості і чесні люди в світі проти нової війни, яку так вперто і підло намагаються накинути народам вороги роду людського — імперіалісти (Смолич, VI, 1959, 552); Ішла [Олена] побіч нього, навмисне мовчазна, з похнюпленою головою, сердита на Максимовичку, що накинула їй це товариство (Вільде, Сестри.., 1958, 11); // Зобов’язувати що-небудь робити; накладати. Гордій не бачив мети в сімейному житті, але бачив, що се життя накидає на його деякі обов’язки, і воно йому огидло (Гр., II, 1963, 107).

4. розм., рідко. Пришивати, нашивати що-небудь. — Візьмеш у тітки голку з суровою ниткою, може, щось треба підтягти чи латку де накинути (Рудь, Гомін.., 1959, 76).

5. розм., рідко. Те саме, що наділя́ти. А через тиждень в Одраду москалі найшли, різками накидати панські наділи. Та не такі одрадяни стали, щоб послухатись: .. від наділів все-таки одкинулися (Мирний, IV, 1955, 239); Кожній молодиці, дівчині, навіть дівчинці пани накидали прясти на зиму по два півмітки (Н.-Лев., II, 1956, 185).

◊ Накида́ти (наки́нути) о́ком на кого, кого — помічати кого-небудь, звертати увагу на когось, щось. Вона вже не раз примічала, що Степан накидає оком на Пріську, але тільки тепер впевнилася, що парубок не жартує (Л. Янов., І, 1959, 209); [Хома:] Молодець Грицько, тільки накинув оком дівчину, вже й його! (Стар., Вибр., 1959, 258); Накида́ти (наки́нути) тінь на кого — що — навмисне ганьбити, порочити кого-небудь; наговорювати на когось. Дід не хотів і припускати, що за всім цим стоять люди, які навмисне, з брудною метою, воліють накинути на його ім’я зловісну тінь (Рибак, Час.., 1960, 824).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 102.

Накида́ти, да́ю, єш, гл. І. сов. в. наки́дати, даю, єш.

1) Набрасывать, набросать, накидать. Не накидай стільки дров у піч, — накидає такого, що на двічи стало б. А лисичка… все кида по рибці на дорогу, все кида. От, як накидала вже багато, тоді нишком і сама злізла. Рудч. Ск. II. 8.

2) Оставлять, оставить многихъ. На що ж ви, таточку, сиріт накидали? (изъ причитанья по умершемъ отцѣ). Мил. 186. II, сов. в. накинути, ну, неш.

3) Набрасывать, набросить что-либо сверхъ чего-либо. Накинула рядно на ніч на переріз, щоб висохло. Черниг. у. Накинувши свою одежу на осля, посадили Ісуса. Єв. Л. XIX. 35.

4) Навивать, навить, намотать. Накинуті, основу на верстат. Вас. 166.

5) Налагать, наложить. Хижі сусіди часто нападали на їх і накидали на їх податі. Левиц. К. К. 6. За той гріх, накинуто на його покуту.

6) Навязывать, навязать. Ніхто її не бере, дак ви її на мою шию накидаєте. Г. Барв. 202. Сестра моя мала, а вони на її й накинули двох год хлопця гледіть. Г. Барв. 52.

7) Прибавлять, прибавить. Мало буде. — накинь ще хоч трохи. Кругу накидати. Дѣлать кругъ, обходъ (въ пути). Ходім напрямець, — чого нам стільки кругу накидати. Зміев. у.

8) — о́ком. Посматривать, бросать взгляды, взглянуть, примѣтить, замѣтить. Ходе Йванко по-над током, накидає чорним оком: ой чи жива, чи здорова та Сохвійка чорноброва. Грин. ІІІ. 154. Ішла дівка по-над тоном, накинула хлопця оком: там то хлопець, там то гарний. Грин. III. 154. Въ переносномъ смыслѣ: обратить вниманіе на кого-либо. І хороший, і заможний, і вони давненько накидали оком одне на ’дного. Г. Барв. 105.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 493.