МІЧ

МІЧ, мо́чі, ж., заст. Сила. — Та деріть дужче! — крикнув що є мочі сам пан сотник конотопський (Кв.-Осн., II, 1956, 185); Повертало сонце на південні грані; В горах полилися струмені весняні; Все кругом кипіло, і очам здавалось, Що й само каміння мочі набиралось (Щог., Поезії, 1958, 216); У пошані той у нас, хто працює вміло; Вміло, чесно, в повну міч (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 139).

Нема́є (не ста́не) мо́чі — не вистачає (не вистачить) сили. Даремно горять мої очі: тьму освітити немає в них мочі… (Л. Укр., І, 1951, 271); Сказать немає мочі (Сос., 1,1957, 207); Всяке діло за тобою, І не стане мочі Все робити та робити з ранку і до ночі! (Щог., Поезії, 1958, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 759.

I. Міч См. Меч.

II. Міч, мо́чі, ж. = Міць. Нема мочі. Ном. Стати у ночах. Войти въ силу, сдѣлаться сильнымъ. Сидить черв’як у тому гнідечку, а як стане у мочах, то й вилізе. Волч. у.

III. Міч, меча, м.

1) Мечъ. Яким мечем махає, такою путтю й погибає. Ном. і наш ясен міч твоєї головоньки не йме. АД. Голий як міч, гострий як бритва. Ном. № 1526. А позад війська мечем махає. Чуб. під меч положити. Изрубить. Скочу-поскочу за тими турки, гой як здогоню — під меч положу. Kolb. І. 101.

2) Сабля, украшенная цвѣтами, шумихой, пучкомъ калины, съ горящей свѣчей, обвязанная платкомъ, — употребляется въ свадебномъ обрядѣ и находится въ рукахъ світилки. Иногда сама сабля отсутствуетъ. Світилочці зробили меч, як таки водиться на весіллі: нав’язали ласкавців, васильків і позолоченої шумихою калини і свічечку ярого воску засвітили і меч обв’язали, і світилочку перев’язали рушниками. Кв. І. 111. Ум. мечик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 421 - 434.