МІХ

МІХ¹, а, ч.

1. Те саме, що мішок 1, 2. Розумна жона як два міхи муки, а третій пшона (Номис, 1864, № 1406); * Образно. Щастя цілий міх Бажають щедро задля всіх (Сам., І, 1958, 224); Ще під час проходу [обходу] він висипав перед товариством цілі міхи своєї мудрості (Фр., VII, 1951 133); * У порівн. Аж ось поромщик їх, проноза. На землю впав, як міх із воза (Котл., І, 1952, 159).

2. заст. Бурдюк. — Поїть його [осла] водою з міхів, годує., жалує (Коцюб., II, 1955, 150); Всупереч відомому вислову: "Не виливають молоде вино в міхи старії",— Кулик [поет] вважав, що стара форма може послужити новому змістові (Вітч., З, 1963, 157); * У порівн. [Л ю ц і й: ] Я сподіваюся, що Круста завтра забуде все, що п’яним чув і бачив, бо він напився, наче винний міх (Л. Укр., II, 1951, 415).

МІХ², а, ч.

1. Обладнання, пристрій для нагнітання повітря, що використовується у ковальському, скляному виробництві для роздування вогню, а також для приведення в дію деяких музичних інструментів. Великий ковальський міх роздував розжарене вугілля (Кобр., Вибр., 1954, 174); — Ех! — махнув рукою Харитон і навіть розтяг міх своєї гармонії на акорді ля-мінор (Смолич, Мир.., 1958, 28); * Образно. Народного гніву роздмухався міх (Нех., Хто сіє вітер.., 1959, 96); * У порівн. Гонить Аниця сліпу кобилу, кобила сопе, як три міхи (Март., Тв., 1954, 44).

2. Світлонепроникна частина фотокамери, яка формою нагадує гармонію. Для архітектурної фотозйомки фотоапарат повинен мати розсувний міх (Довідник фот., 1959, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 757.

I. Міх, мо́ху, м. = Мох. Стара, старезна, аж її міх покрив. МВ. ІІ. 65.

II. Міх, міха, м.

1) Мѣшокъ. Збувся батько лиха: збувся грошей з міха. Ном. № 1808. Пішов з пустим міхом по порожні клуні. Ном. № 11043.

2) Мѣхъ для раздуванія. Здихнув тяжко та важко, мов ковальський міх. Ном. № 2277.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 434.

міх —

1) = мішо́к — зшите з шматка грубої тканини вмістище для зберігання і перевезення сип­ких тіл і різний речей; символ ба­гатства; коли кажуть: «Що торба, то не міх; що правда, то не гріх», то мають на увазі торбу-жебрака і міх — багатого господаря; пор. ще: «Сьогодні з мішком, а завтра з тор­бинкою» (натяк на збідніння, озлидніння, коли впору йти з тор­бою старцювати, жебракувати). Розумна жона, як два міхи муки, а третій пшона (М. Номис); Збувся батько лиха: збувся грошей з міха (М. Номис); Пішов з пустим міхом по порожній клуні (М. Номис);

2) бурдюк. Поїть його [осла] водою з міхів, годує, жалує (М. Коцюбин­ський); Він напився, наче винний міх (Леся Українка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 370-371.