МЕТАТИ

МЕТА́ТИ, мета́ю, мета́єш і мечу́, ме́чеш, недок., перех.

1. Те саме, що ки́дати 1. А Микита, той проноза, Ну ж метати риби з воза (Фр., XII, 1953, 12); Боролися [опришки], що аж кості тріщали;.. метали каміння. Марусяк і зупиняв їх., але вони на збитки кричали ще дужче (Хотк., II, 1966, 160); // Примушувати летіти з метою влучити в ціль або докинути якнайдалі. — Вітрило-вітре мій єдиний, Легкий, крилатий господине! Нащо на дужому крилі На вої любії мої, На князя, ладо моє миле, Ти ханові метаєш стріли? (Шевч., II, 1953, 336); Учились [бійці] вести рукопашні бої, Колоти багнетом, метати гранати (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 257); Угорка Кроші метала диск, за нею стежили всі глядачі (Собко, Стадіон, 1954, 12).

Мета́ти собо́ю, діал. — те саме, що мета́тися 1. Два дні суєтився вороний, то падав, то зривався і метав собою, як скажений, по загороді (Ков., Тв., 1958, 235).

∆ Мета́ти ікру́ — викидати ікру (про риб).

2. Розкидати у різних напрямках; піднімати в повітря, розносити. Страшенна завірюха Гула, усе метавши навкруги… (Граб., І, 1959, 123); Лютий вітер.. рвав листя і вихором метав угору (Кол., Терен.., 1959, 369); Скреготіли в темноті кайла, мечучи іскри, коли траплявся кам’янистий пласт (Гончар, III, 1959, 47); // Шарпаючи, сіпаючи, розхитувати, розгойдувати в різні боки (перев. про вітер). На слобідських вулицях темно. Чути лише плескіт дощу, дзюрчання струмків та глухий шум дерев, що їх безжально метає вітер, січе дощ (Шиян, Баланда, 1957, 61); Зустрічний вітер забивав віддих, вихрив і метав коси, рвав, крутив її [Ольжине] плаття, наче полотнище спущеного вітрила (Кол., Терен.., 1959, 134); * Образно. Він віддався на волю своїм думкам, котрі, як голодні звірі, метали його на всі боки (Мирний, І, 1954, 357).

◊ Мета́ти бі́сер (перед) сви́ньми́ див. бі́сер; Мета́ти і́скри див. і́скра; Рва́ти й мета́ти див. рва́ти.

3. рідко. Згрібаючи, складати (сіно, солому тощо). Челядь поскидала кептарики і запасочки.., на личку палає, очима грає, пашницю у перекоти мече (Черемш., Тв., 1960, 218).

4. також без додатка. Брати і висвічувати карти, кидаючи їх вправо і вліво. Хутко "спускає" [інтелігент] заразом дві карти замість однієї і метає далі (Мик., II, 1957, 480).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 686.

Мета́ти, та́ю, єш, гл.

1) Метать, бросать. Камнем на Степана метали. Чуб.

2) Наливать. Дорогого напитка метає, по два, по три кубки в руки наливає. Лукаш. 19.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 420.