ЛИПА

ЛИ́ПА, и, ж.

1. Дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом. В садах солодко дрімають окутані місячним сяйвом стрункі тополі, широковіті липи, крислаті яблуні (Коцюб., І, 1955, 31); Балика жадібно дихав росяною свіжістю пущі, ароматом липи й бузини (Тулуб, Людолови, І, 1957, 41); // Деревина цього дерева. Липа і осика використовуються на будування жилих і господарських приміщень (Стол.-буд. справа, 1957, 38).

◊ Обдира́ти (обде́рти, облу́плювати, облупи́ти і т. ін.)., як (мов, на́че і т. ін.) ли́пу — те саме, що Обдира́ти (обде́рти, облу́плювати, облупи́ти і т. ін), як (мов, на́че і т. ін.) ли́пку (див. ли́пка). — Ага! То значить… лиш то гешефт, як може пана обдерти, мов липу з лика. (Фр., III, 1950, 391).

2. перен. Про що-небудь фальшиве, підроблене.

◊ Ли́пу справля́ти — обдурювати, підробляти (здебільшого документи). — Я можу від лікарів посвідчення подати, що інвалід війни! — зухвало озвався Шпулька. — За півсотні мені яку завгодно липу на Галицькому базарі справлять (Смолич, Мир.., 1958, 329).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 487.

Ли́па, пи, ж. Дерево липа, Filia parvifolia. З однієї липи двічи лика не деруть. Ном. № 7471. Ум. Липка, ли́понька, липочка. Сухая липочка не гнеться. Грин. III. 460.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 360.

ли́па (зменшено-пестливі — ли́п­ка, ли́понька, ли́почка) — дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цві­том; з липового дерева здавна ви­робляли посуд, виделки, бондар­ські речі, вулики; липовий цвіт традиційно використовують у на­родній медицині; віддавна цінує­ться липовий мед і ли́ко (див.); у народних піснях символізує дівчи­ну або молоду жінку: «Ой на річці, на Дунаї, там липочка потопає, та поверх гілочка випливає, Вона ду­бочка прикликає: — Ти подай, ду­бочку, хоч гілочку! — Та нехай тобі кленок дає, Що він із тобою вірно живе!». З однієї липи двічі лика не деруть (прислів’я); Скільки тут сокири не бряжчали, ні дубчика, ні липки не стяли (Є. Гребінка); фра­зеологізм: обдира́ти, як ли́пку (ли­́пу) — грабувати, забираючи все дочиста, а також брати, стягати ду­же велику плату, податок, викуп. Не раз подорожніх багатих панів, як липку сиру, обдирали [гайдама­ки] (Л. Боровиковський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 333.