ЛИКО

ЛИ́КО, а, с. Внутрішня частина кори молодих листяних дерев, переважно липи, що легко відокремлюється від стовбура і ділиться на стрічки; лубок (у 1 знач.). Хома Патика Пішов зимою драти лика, Лубка ж не обідрав І липку зіпсував (Бор., Тв., 1957, 138); Не багато лика надереш з сухої колоди (Тулуб, Людолови, І, 1957, 465); * У порівн. — В чоловіка шкура до п’ят затрусилася [від страху] і почала відставати від тіла, наче лико напровесні (Стельмах, Хліб.., 1959, 61); // Стрічки з такої частини кори дерева, що використовуються для виготовлення різних побутових предметів. Із лик плетені козубеньки, З якими ходять по опеньки, Були, мов суми, на плечах (Котл., І, 1952, 189); Свита в поросі біліє, Поясок із лика, Через плечі подорожня Торба невелика (Рудан., Тв., 1956, 73); Третя [сестричка] держала гарно плетені з лика пантофлі (Фр., IV, 1950, 154); Давав [ліс] гриби і ягоди, звірину і смолу для човнів, лико для взуття (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 25); // Виріб з такої частини кори. Виніс він ще з хижі лико з вівсом, щоб посипати шлях, коли рушать коні (Скл., Святослав, 1959, 22).

◊ Во́вче ли́ко див. во́вчий.

◊ Де́рти (наде́рти) ли́ко (ли́ка) з кого і без додатка: а) тяжко карати кого-небудь; бити когось. [Рогач:] Парубоцтво, ходіть битися чи боротись!.. Може, є цікавий повчитись, як лика деруть, — з’явись! (Кроп., V, 1959, 167); — Був би ти, діду, молодшим — я надрав би з тебе лика! — костеніє злоба на синьому виду [Пілговського] (Стельмах, І, 1962, 432); — Карпо.. отаборився із ручним кулеметом, так що дивіться, щоб із ваших хлопців лика не надер (Тют., Вир, 1964, 383); б) грабувати кого-небудь. Благослови, владико, дерти з бідного лико! (Укр.. присл.., 1955, 23); [Денис:] А коли з мене Дорохвей чи Тіпка дере лика, то я йому за те мушу добро робити? (Кроп., II, 1958, 459); Лик [ли́ка] не в’я́же хто — про дуже п’яну людину, що не може зв’язно говорити. [Сестра Мархва:] Гляньте, що завів п’яний Гарасим. Нализався, що й лик не в’яже (Мирний, V, 1955, 78); Не ли́ком (не з ли́ка) ши́тий — про людину, яка має певні здібності, знання, вміє поводитися належним чином і т. ін. Та й вона — не ликом шита, має розум, зна, коли й до чого треба мовить слово (Мур., Багаття, 1940, 57); — І ми не з лика шиті, пізнаємо, звідки вітер, — тупнув Литка (Епік, Тв., 1958, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 485.

Ли́ко, ка, м.

1) Лыко. З однієї липи двічи лика не деруть. Ном. № 7471. Кричить, мов з його чорт лика дере. Ном. № 3454. Не мішайтесь між чужі лика. Не мѣшайтесь не въ свое дѣло. Ном. № 9569.

2) Веревки (изъ лыкъ?), которыми татары въ прежнее время связывали захваченныхъ ими во время набѣга людей. Поэтому: бути в татарськихъ ликахъ — попасть въ неволю къ татарамъ. в’язати в лина. Брать въ неволю. Попереду біжить чавуш великий і грамоту султанову читає: в’язати в лика всіх, або стинати. К. ЦН. 212. Ум. Личко. Виміняв ремінець на личко. Посл.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 358.

ли́ко (зменшене — ли́чко) — внутрішня частина кори молодих листяних дерев, перев. липи, що легко відокремлюється від стовбу­ра і ділиться на стрічки; луб, лу­бок; стрічки лика використовува­ли як пасок для підперізування; з них плели також взуття — личаки́; того ж, хто дер лико і майстрував з нього предмети селянського побу­ту, називали личкаре́м; об’єкт ме­тафоричного переосмислення, пе­редусім через зіставлення з ремін­цем і вірьовкою («За чуже личко і ремінцем не відбудеш», «Пожалі­єш личка — не поможе і вірьовка», «Краще своє личко, як чужий ре­мінець»; «Лико з ремінцем не в’яжи, бо порветься»), а також з лубом («Що луб, то не лико»); з ликових волокон конопель, льону робили мотузки, які служили тата­рам на в’язання полонених (звідси бути в татарських ликах — бути в неволі; брати (в’язати) в лика — брати в неволю). Кричить, мов з його чорт лико дере (приказка); Ви­міняв ремінець на личко (прислів’я); Хома Патика пішов зимою драти лика, Лубка ж не обідрав і липку зі­псував (Л. Боровиковський); Свит­ка в поросі біліє, Поясок із лика; Через плечі подорожня Торба неве­лика (С. Руданський); фразеоло­гізми: де́рти ли́ко — тяжко карати, бити когось, а також, експлуатую­чи, грабувати кого-небудь; ли́ка не в’я́же — про дуже п’яну людину, не здатну зв’язно говорити; не ли́­ком ши́тий — про людину, яка має певні здібності, знання, вміє пово­дитися належним чином.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 333.