ЗГИНУТИ

ЗГИ́НУТИ і рідко ІЗГИ́НУТИ, ну, неш; наказ. сп. згинь; док.

1. Умерти, загинути. Краще згинути на полі, Ніж конати у неволі (Укр.. думи.., 1955, 474); Послухала Лисиця їжакової ради, притаїлася, лежить, буцім давно згинула (Фр., IV, 1950, 76); [Гетера:] Ох, вчор згинула моя папуга! (Л. Укр., II, 1951, 511); // Перестати існувати внаслідок реформи, знищення, руйнування і т. ін. Прийшла народна воля, і панщина навіки згинула (Н.-Лев., II, 1956, 253); Згинеш, потворний світе, Лють не поможе тобі! (Павл., Бистрина, 1959, 5); Так згинь же, дух фашистської орди! Ізгинь і не плямуй людини совість! (Тич., II, 1957, 152).

2. Стати невидимим, нечутним, сховатися, зникнути. Верблюд заплаче, і кайзак Понурить голову.. Тихенько спуститься з гори, І згине в глиняній пустині… (Шевч., II, 1963, 87); — Приходьте з полудня до Менделя.. Побалакаємо, нап’ємось пива, стонадцять…— Кінець фрази згинув за тином… (Коцюб., II, 1955, 9); Місяць упірнув раптом за хмари, згинув місячний стовп (Смолич, І, 1958, 98); // Пішовши куди-небудь, не повернутися, зникнути. Що то плачу, що то гомону було та страху по селу! Нема дівчат! Згинули, мов їх земля поглинула! (Вовчок, І, 1955, 54).

◊ Зги́нути з о́ка (з оче́й) див. о́ко; Згинь, маро́ (сатано́, личи́но і т. ін.) — лайливий вираз гніву, досади. — Згинь ти,— думаю собі,— старий шкарбан, із своїми жартами!.. (Барв., Опов.., 1902, 93).

3. тільки 3 ос. Загубитися через недогляд, неувагу, байдужість. Я її [приповістку] комусь-то давав задля друку, та так вона десь і згинула, зосталася одна чернетка (Мирний, V, 1955, 375); Коли і як саме випав [патрон] із рук, старшина ніяк не міг усвідомити. Безслідно згинув, пішов на дно (Логв., Давні рани, 1961, 47).

4. тільки 3 ос., перен. Минути безповоротно, припинившись, втратившись. Та згинула добра година: Вмерла моя, вірна дівчина (Щог., Поезії, 1958, 82); Тихо скрізь, і на серденьку тихо, Десь журба з нього згинула пріч (Л. Укр., І, 1951, 66); Білоруси мої, і грузини, І вірмени, мої теж повік, Наша дружба ніколи не згине (Рильський, III, 1961, 139); Тепер я знаю, що робить!.. Сумніви згинули важкі (Сос., І, 1957, 412).

5. перен. Вкрай змучитися. Нігде мені подітися, від журби я згину! (Вовчок, І, 1955, 368); [Панса:] Як же ти глянеш в очі батькові старому, що згинув від одчаю через тебе? (Л. Укр., II, 1951, 465).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 512.

Зги́нути, ну, неш, гл. Погибнуть. Не силуйте мене за нелюба, да нехай же він згине. Мет. 243. Біда біду перебуде — одна згине, десять буде. Ном. № 2165.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 138.