ЗАВИХРЮВАТИ

ЗАВИ́ХРЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., ЗАВИ́ХОРИТИ, рю, риш і ЗАВИ́ХРИ́ТИ, и́хрю́, и́хри́ш, док.

1. перех. і неперех. Закручувати, здіймати що-небудь, утворюючи вихор, вихори (див. ви́хор¹1). Вітер лютував на пустирі, завихрював цілі хмарини сніжинок, підносив їх високо вгору (Собко, Зор. крила, 1950, 153); Дрезина несамовито загаркотіла й понеслась, завихривши клуби пилюги позад себе (Ле, Міжгір’я, 1953, 282); // безос. Перед різдвяними святами вдарили морози. Замело, завихрило надворі (М. Ол., Леся, 1960, 40).

2. неперех. Те саме, що зави́хрюватися^1. Пил завихрив, задзвенів бубонець (Мал., Серце.., 1959, 130); * Образно. Не встиг Шмалько відповісти, як буря голосів ніби за командою завихорила над юрбою (Добр., Очак. розмир, 1965, 123).

ЗАВИ́ХРЮВАТИ², юю, юєш, недок., ЗАВИ́ХОРИТИ, рю, риш і ЗАВИ́ХРИ́ТИ, и́хрю́, и́хри́ш, док.. перех. Закручувати вихором, вихорами (див. ви́хор²). Холодний колючий сніг різав їй обличчя, вітер люто завихрив кучерик чорного волосся, який вибився з-під шапочки (Доич., VI, 1957, 539);//Робити кошлатим. Чи жартома, чи залюбки — все осінь робить навпаки: де б шелестіти падолистом, гримить акордом урочистим, запавутинює луги, в лугах завихрює стоги (Швець, Кроки.., 1962, 111); На гребені вітер завихрив сніпки, і дах скидався на розкуйовдженого після бійки півня (Кучер, Прощай.., 1957, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 49.