ДОКИДАТИ

ДОКИ́ДАТИ див. докида́ти¹.

ДОКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ДОКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех. Кидаючи, наповняти що-небудь чимсь. Докидати кузов машини картоплею.

ДОКИДАТИ², а́ю, а́єш, недок., ДОКИ́НУТИ, ну, неш, док.

1. перех. і неперех. Кидати до якого-небудь місця, до якоїсь межі. — Бачиш, Микито, як низько-низенько нахилилось небо. Коли б настромив на паличку картоплину та махнув, то, мабуть, докинув би до його (Вас., І, 1959, 269); Повний місяць зависає над яром, — здається, до нього можна докинути грудкою (Ю. Янов., І, 1958, 602); * Образно. Туди [в провалля] навіть високе сонце не докидає свого проміння (Воронько, Казка.., 1957, 48).

2. перех. і неперех., перен., розм. Вставляти в розмову свої зауваження, часом з наміром неприємно вразити кого-небудь. Я був малий і рідко докидав своє слівце про очерет, про став (Рильський, І, 1946, 274); Ще двоє стояли осторонь.., інколи докидаючи й від себе повчальне слівце (Смолич, І, 1958, 53); — Може, він міг би мати якийсь заробіток при вашій трупі, — несміливо докинув він [поет] (Л. Укр., III, 1952, 701); — Ех, Женя, мадамочки перелякався! — докинув хтось в’їдливо на адресу Кравцова (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 191).

3. тільки док., перех., діал. Підкинути; добавити. Він, дрожачи [дрижачи], мов осиковий лист, докинув дров до огню (Фр., VIII, 1952, 345); Передній [солдат] просить кухаря докинути [рису], жаліється на голод, на пережитий бій (Ірчан, II, 1958, 234); Старий вівчар до ватри дров докинув І повідать продовжував мені (Павл., Бистрина, 1959, 154).

◊ Доки́нути о́ком (очи́ма) — досягти зором, поглядом. До маленьких, низеньких [квіток] сама нахилюсь, до високих очима докину (Л. Укр . І, 1951, 222); Скі́льки о́ком доки́неш — скільки доступно, можна побачити, досягти зором.— Дивись! Скільки оком докинеш, усе чорнів та й чорніє наша рілля, — мовила Одарка (Л. Янов., І, 1959, 419).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 351.

Доки́дати, даю, єш, гл. Добросать.

Докида́ти, даю, єш, сов. в. доки́нути, ну, неш, гл. Добрасывать, добросить. Кругленьким, маленьким до неба докинеш. Ном. стр. 297, № 228.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 413.