ГРІХ

ГРІХ, а́, ч. 1. рел. Порушення релігійно-моральних догм, настанов і т. ін. [Єпископ:] З нас кожен і без сповіді простив би вину супроти нього. Я питаю про гріх супроти бога (Л. Укр., II, 1951, 501); Молода, небесної краси черниця у пустелі десь замолює свої гріхи (Кач., II, 1958, 22); * У порівн. Він не бачив його [сина] ніколи, не цікавився ним, ненавидів його, як гріх, як помилку (Фр., IV, 1950, 39).

2. Поганий, непорядний вчинок; якийсь недолік, помилка, недогляд. Чула ж вона, що він взагалі охочий зводити дурненьких дівчат і вже не один такий гріх мав на своєму сумлінні (Коз., Сальвія, 1956, 258); Трактористів гріх — на полі огріх (Укр.. присл.., 1955, 368).

3. у знач. присудк. сл. Непорядно, недобре; недозволенно. Це ж просто гріх з Вашого боку, що про себе ані словечка (Коцюб., III, 1956, 392); Вона не забуде сказати сусідові, що так бити тварину гріх (Шиян, Гроза.., 1956, 224).

◊ Бра́ти (взя́ти) гріх на ду́шу — робити що-небудь усупереч власній совісті, прийнятим нормам моралі. Зізнаюсь вам, діти: мій гріх. Все життя нікого не обманювала, а тут, на старості… — вона затулила обличчя руками. — Хто зна, як воно там попереду буде. Не ради себе… заради ж вас… заради Василька гріх на душу взяла! (Гончар, II, 1959, 150); Вво́дити (ввести́) в гріх див. вво́дити; Відхо́дити (відійти́) від гріха́ див. відхо́дити; Впа́сти у гріх див. впада́ти¹; Гріха́ не боя́тися — не боятися робити погані, непорядні вчинки; не зважати на норми моралі. Всі люди загомоніли, що осавула гріха не боїться (Н.-Лев., II, 1956, 192); Дово́дити (довести́) до гріха́ див. дово́дити; 3 гріхо́м попола́м — не без помилок; не зовсім добре. Відстороняючи робочих та зоотехніків, Софія Карлівна і тут [в зоосаду] сама давала пояснення, хоча це й виходило в неї з гріхом пополам (Гончар, Таврія.., 1957,183); — 3 гріхом пополам закінчив церковнопарафіяльну школу (Ков., Кутя.., 1960, 23); Не бра́ти (взя́ти) гріха́ на ду́шу — не бути винним у чому-небудь. — Не можу з певністю сказати, — щоб не взяти гріха на душу, — але мені здається, чи не походить ся думка про «дві правди» ще й від панського страху (Л. Укр., V, 1956, 142); Не гріх — можна; потрібно; дозволенно. — А вам, куме, не гріх і більше оддати. Нащо вам, справді, ви вже старі (Коцюб., II, 1955, 53); Ні́де гріха́ ді́ти; Ні́чого гріха́ кри́ти (таї́ти) —потрібно, треба признатися; немає потреби приховувати. А Сидір Іванович, ніде гріха діти, в подяку за допомогу перекидав дівчині то зайву верейку січки, то зайве відро жому (Добр., Тече річка.., 1961, 155); — Таки нічого гріха таїти — знайшовсь із наших, хрещених людей, що уступив у їх віру та.. узявсь держать і Липці, і другії слободи (Кв.-Осн., II, 1956, 8); Пога́на, як сме́ртний гріх — про дуже некрасиву людину. — Скажіть, як вам здається тая Girod? правда ж, вона погана, як смертний гріх? (Л. Укр., III, 1952, 610); Споку́тувати гріхи́ — визнати свою провину і відповідати за неї. Маю надію скоро побачитись з Вами і тоді вже спокутую всі гріхи свої перед Вами (Коцюб., III, 1956, 315); Як (мов, на́че, нена́че і т. ін.) на гріх — як навмисне, як на нещастя. [Нянька:] Скоїлось, як на гріх, ще торік по весні (Кроп., V, 1959, 228); Досі дні стояли теплі, сонячні,.. а сьогодні, мов на гріх, задощило (Гур., Друзі.., 1959, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 171.

Гріх, ха́, м.

1) Грѣхъ. Як не прийме Біг гріхи за жарт, то буде шелесту багато. Ном. № 108. Незнай гріха не чинить. Ном. № 106. Б’ють не ляхи, а наші гріхи. Ном. № 866. Де гріх, там і покута. Ном. № 124.

2) Вина. Батько Настусин радіє, що без його гріха сталось таке Грицькові: без вісти зник, вовкулакує. Г. Барв. 452. Ум. Грішо́к, гріше́чок. На душечку спасения, грішечків отпущение. ЕЗ. V. 106.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 328.

гріх (зменшено-пестливі — грі­шо́к, гріше́чок) — порушення запо­вітів Божих, релігійно-моральних догм, настанов і т. ін.; також про­вина, непорядний учинок тощо; першим грішником на землі був Адам, який не послухався наказу Божого і скуштував «яблуко спо­куси» (жартують: «Адам з’їв кис­личку, а у нас оскома на зубах (ос­кома напала)»); це був так званий перворо́дний гріх; в таїнстві хрещен­ня християнин омивається від первородного гріха, але з часом спокушається на нові гріхи (не ви­падково кажуть: «Без грішка чоло­вік не проживе») і спокутує їх по­тім через священика перед Богом; одна з найбільших спокус для лю­дини постає в образі мамони, ідола багатства; Біблія застерігає: «Не можете служити Богові й мамоні»; тому Христос сказав: «Хто не зо мною, той проти мене», хоч уста­ми Луки водночас застерігає: «Не судіть, то й не будете суджені; не осуджуйте, то й не будете осудже­ні; прощайте, то й буде вам про­щено»; отже, кожна людина має право на прощення, якщо вона прощає іншим, тобто здатна на безкорисливу любов до ближньо­го; у народній свідомості гріх часто персоніфікується: «Гріх по дорозі біг та на нас плиг», «Гріх по людях ходить». Де гріх, там і покута (М. Номис); Рада б душа в рай, та гріхи не пускають (приказка); Чужі гріхи перед очима, а свої за плечима (прислів’я); Бог хоч бачить, та мовчить, Гріхам великим потурає (Т. Шевченко); фразеологізми: бра́ти гріх на ду́шу — робити що-небудь усупереч власній совісті, прийнятим нормам моралі. Не бе­ри гріха на душу (І. Франко); споку­тува́ти гріхи́ — визнавати свою провину і відповідати за неї, бо «со­лодко грішити, гірко покутувати».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 157-158.