ВІДХОДИТИ

ВІДХО́ДИТИ, джу, диш, недок., ВІДІЙТИ́, ійду́, і́йдеш, док. 1. від кого-чого і без додатка. Іти в певному напрямі; віддалятися. Ватя все одходила од його далі й далі й зникла в довгій улиці за густими садками (Н.-Лев., IV, 1956, 180); Він відходить подалі від багаття, незабаром тихцем спускається в байрак (Стельмах, І, 1962, 502); Еней як відсіль відступився І далі трохи одійшов. То на другеє нахопився. Жіночу муку тут найшов (Котл., І, 1952, 139); Дон Жуан мовчки вилазить вікном. Анна дивиться якусь хвилину в вікно, ждучи, поки він далеко одійде (Л. Укр., III, 1952, 390); * Образно. Знову вони йшли дорогою, а ліс одходив далі (Ю. Янов., І, 1958, 351); // Відступати. Почало темніти, а Параска від вікна не одходить (Мирний, IV, 1955, 62); Агроном нічого не відповів і відійшов набік (Донч., І, 1956, 63); // Проходити певну віддаль. Так він, крадучись, відходить двадцять, тридцять кроків (Цюпа, Назустріч.., 1958, 348); Одійшовши, може, з версту од села, стулив [Чіпка] пальці, приложив до рота й завив, як пугач (Мирний, IІ, 1954, 221); // Іти кудись, залишаючи кого-, що-небудь на короткий час; відлучатися. Тут же із сторожів найняв двох, щоб від його лавки не відходили через усю ніч (Кв.-Осн., II, 1956, 407); Піду на грядки, і Семенко зі мною. Звик до батька, ні на крок не відходить (Мур., Бук. повість, 1959, 8); // Покидати дружину (чоловіка) і т. ін. Чи йому тільки здається, чи насправді Марта в цей вечір відійшла від нього назавжди (Вільде, Винен.., 1959, 61); // Залишати службу в кого-небудь. — Чого ж мені од його одходити, коли мені в його добре, — тихо промовила Василина (Н.-Лев., II, 1956, 75); Я ще перед постом чула, що наймичка від неї відійшла (Мирний, І, 1954, 73).

2. від (із) чого і без додатка. Вирушати, відправлятися (про засоби пересування). Тепер пізно, треба спати, а пошта завтра раненько відходить (Л. Укр., V, 1956, 367); Коли пароплав відходив від пристані, Аліна сиділа в жіночій каюті й нізащо не наважувалась вийти на палубу (Ю. Янов., I, 1958, 470); Поїзд із Львова на Київ мав відійти за кілька хвилин (Десняк, II, 1955, 397); // Переміщатися, пересуватися кудись (про неживі предмети). Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилі б’ють у скелястий берег та знов одходять од його (Н.-Лев., II, 1956, 299); Хмари швидко відходили до горизонту (Рибак, Опов., 1949, 20).

◊ Відхо́дити (відійти́) на дру́гий (за́дній і т. ін.) план — ставати менш важливим, другорядним. Тепер ці, останні [дріб’язкові, заздрісні, злі], забулись, відійшли на задній план, а пам’ятаються тільки оті хороші люди (Гончар, III, 1959, 135).

3. Залишати попередні позиції під натиском супротивника; відступати (про військо). Білофінни, втративши командний дот, відходили стороною (Кач., Вибр., 1953, 391); Під зливою ворожих мін і снарядів.. бійці змушені були відійти до вогневих позицій своєї артилерії (Кучер, Чорноморці, 1956, 415).

4. від кого, перен. Ставати далеким, чужим кому-небудь; відчужуватися. Вона бачила, що чим далі, то все Чіпка від неї одходив та одходив… (Мирний, II, 1954, 286); Але вона не могла передбачити, що Турбай, нещадно караючи себе, мимоволі відходитиме від неї, зробиться неприступним і відлюдкуватим (Руд., Остання шабля, 1959, 13).

5. від кого — чого, перен. Своїм характером, змістом відрізнятися; ставати іншим, відмінним. Перша повість, яку пише Франко для журналу "Друг".., не дуже далеко одійшла од тодішньої галицької белетристичної продукції (Коцюб., III, 1956, 31); Як же на гірких злиднях, у хащах темені можуть виростати такі яскраві і міцні індивідууми? .. Чи це просто виняткове селище, де і життєвий, і розумовий рівень мужиків відійшов від прийнятого середнього рівня? (Стельмах, І, 1962, 371); Син не на багато відійшов від батька.

6. від чого, перен. Переставати займатися чим-небудь; залишати якусь справу; припиняти діяльність. Головний інженер одійшов від заводських справ і мовчить, ніби нічого не помічає (Шовк., Інженери, 1956, 256); Відійти від активної боротьби; // Не дотримуватися попередніх поглядів, переконань, традицій; відмовлятися. Все більше людей в нашій країні відходить від релігії (Наука.., 6, 1959, 49); Хоч вона сама [галицька інтелігенція] вийшла.. з попівства, але, звичайне, сама вже геть то одійшла від попівських традицій (Л. Укр., V, 1956, 36).

◊ Відхо́дити (відійти́) від гріха́ (зло́чину) — уникати гріха, злочину. Роман.., щоб відійти від гріха, швидко обертається і вилітає з нечистої, тісної од всякого добра кімнати (Стельмах, Хліб.., 1959, 127).

7. від чого. Відгалужуватися (про дорогу, гірський хребет, притоку, гілку дерева тощо). Од дороги.. відходила вбік вузька, але добре утоптана стежка (Кол., Терен.., 1959, 93); Від Паміру.. відходять гірські хребти Тянь-Шаню (Фіз. геогр., 6, 1957, 67); Він [стовбур] був низький, і перша гілляка відходила од нього за півтора метра від грунту (Сенч., На Бат. горі, 1960, 22); // Змінювати попередній напрям; повертати вбік (про ріку). Іноді селища, збудовані колись біля самої води, через сотні і навіть десятки років опиняються далеко від неї: ріка відійшла вбік (Фіз. геогр., 5, 1956, 113).

8. Переставати щільно прилягати до чогось; відставати, відтулятися. Прибита до підвалини дошка одійшла одним краєм, догори (Цюпа, Назустріч.., 1958, 194).

9. розм. Приходити до звичайного, нормального, стану; переставати боліти, відчувати втому тощо. Чіпка мовчав, не озивався; серце в його одходило. Він думав: чи Лушня каже правду, чи бреше?.. (Мирний, II, 1954, 206); Томлене тіло відходило, спочивало після тяжкої роботи (Горд., II, 1959, 66); Порішили, що Василько кілька днів має бути в хаті біля мами, а тоді вже піде в ліс. Як-не-як від тюрми, від мук треба підійти малому (Турч., Зорі.., 1950, 296); // Приходити до пам’яті; опритомніти. Як мати вість таку почула. То тілько вічно не заснула. Бо зуби у неї стялись. А одійшовши, в груди билась (Котл., І, 1952, 231), [Козак:] Убив? [Довбня:] Тягніть його в Дніпро, у воді одійде (Корн., І, 1955, 221); // безос. Переставати мучити; полегшуватися. Аж тоді трохи відійде на серці, як за ворота вийдеш та оглянешся, що нема нікого за тобою (Свидн., Люборацькі, 1955, 24). — Спасибі вам, бабусю, від живота одійшло, та до серця доступило… (Мирний, IV, 1955, 378); // Заспокоюватися після хвилювання, роздратування; переставати журитися. То од жалю одходила І мовчки журилась Та на шлях той на далекий Крізь сльози дивилась (Шевч., І, 1951, 235); — Та твій Денис, чуєш, самого Врангеля в Чорному морі втопить. Ти що, свого Дениса не знаєш? — Та знаю, — потроху відходить жінка, і з далекого краю почав наближатись до неї обрис чоловіка (Стельмах, II, 1962, 103); Ватя впала на постіль і не могла одійти, несподівано прибита горем (Н.-Лев., IV, 1956, 141); // у сполуч. з ім. мороз, холод. Зігріватися. Він уже трохи відійшов з морозу, крутився по хаті, ..і скидав з вусів крижинки (Мик., II, 1957, 288); // Набувати попереднього вигляду, стану; оживати (про живі істоти й рослини). Починався березень — і поволі відходили від морозу рослини (Мик., II, 1957, 117); [Охрім:] Чого-бо ти, й досі тремтиш? [Текля:] Приголуб її та міцніше притули до серця, то вона зараз і одійде (Кроп., І, 1958, 381); // Розморожуватися. Голова із завгоспом навели на бригаді лад.. Дали вказівки — як земля одійде, щоб враз сіяли (Горд., Дівчина.., 1954, 130).

10. розм. Ставати вогким; відволожуватися. Дрібний дощик прибив пил, земля за ніч одійшла, м’яко полоть було (Горд., II, 1959, 49); Цукор відійшов.

11. від кого до кого, від кого кому. Переходити в чиєсь володіння, діставатися комусь у власність. — Назначили нам землю, спасибі добрим людям, а стара затялася і не хоче брати отієї півдесятини, що від Денисенка відходить (Стельмах, II, 1962, 22); Як громада ділила між братами двір старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша (Н.-Лев., II, 1956, 377); В результаті переговорів між урядами СРСР і Румуни Північна Буковина, населена в основному українцями, відійшла до Радянського Союзу (Визначні місця Укр., 1958, 708).

12. Закінчуватися, наближатися до кінця; минати. — Вечірня одходить, — промовив знов служка (Вовчок, VI, 1956, 254); І поволі Відходить молодість моя (Стельмах, Жито.., 1954, 170); День відійшов (Коцюб., ІІ, 1955, 129), Минула, одійшла косовиця на Потоках (Рудь, Гомін.., 1959, 27); // Кінчатися (про пору грибів, ягід і т. ін.). Збирала [Світлана] суниці, мед брала з дупла, Одійдуть суниці — поспіє малина… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 128).

13. перен. Зникати, втрачатися (про охоту, сон і т. ін.). Та й як уже запишуть двійку до нотесу [блокнота], відходить охота до науки! (Круш., Буденний хліб.., 1960, 59); Але він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Черемш., Тв., 1960, 118); Я пам’ятаю, що при сьому ти всміхнулась і що мені раптом зовсім одійшов той страх (Л. Укр., III, 1952, 684); Не спалося Сон давно відійшов (Цюпа, Назустріч.., 1958, 252).

◊ Відхо́дити (відійти́) в мину́ле (непа́м’ять, бе́звість) — зникати, проходити, минати, забуватися. Все, що снилось-говорилось, Не відходило в минуле… (Рильський, Сад.., 1955, 24); Відійшли в минуле постоли, полотняні штани, виткані з семірки (Цюпа, Україна.., 1960, 296).

14. заст. Помирати. Ти [поет] все зробив, що міг, але як відійшов, То діла все ще в нас багато (Сам., І, 1958, 126); [Мак:] Не побачила маленької Орини мати… Родила й одійшла… (Корн., Над Дніпром, 1960, 7); // Здихати (про тварин). [Стеха:] Отак ревла Ганнущенкових невістка, Хроська, як у них телиця одійшла (Кроп., II, 1958, 374).

◊ Відхо́дити (відійти́) у ві́чність (у дові́чний сон), уроч. — помирати. Буде у Сурамі Велике свято — пам’ятник відкриють Незламній поетесі-войовниці [Лесі Українці], Що там у сон довічний відійшла (Рильський, І, 1956, 423); Відхо́дити (відійти́) у небуття́, книжн.: а) (уроч.) помирати. [Ганна Андріївна:] Ні, сину, мені легко на серці. Я спокійно відходжу в небуття, бо знаю кінець… Перемогу нашу бачу над ворогом (Мокр., П’єси, 1959, 182); б) зникати, гинути. Відійшла у небуття патріархальна царська Росія, з її відсталістю, соціальним і національним гнітом, феодальним деспотизмом і капіталістичним визиском (Літ. газ., 26.IX 1961, 1).

ВІДХОДИ́ТИ див. відхо́джувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 656 - 657.

Відходити, джу, диш, сов. в. відійти, дійду, деш, гл.

1) Отходить, отойти; уходить, уйти. Відійшли козаченьки від села за милю. Мет. 26. Треба одійти од ями, щоб гаразд її перескочити. Ном. № 13752. Було бо багато, що приходили і відходили. Єв. Мр. VI. 31. Незабаром молодий з своїми одходить до себе на обід. О. 1862. IV. 30.

2) Умирать, умереть, отходить, отойти. Твоя душечка одійшла з його поглядом. Г. Барв. 125. Также и о животныхъ: Корова заслабла та через чотирі дні й одійшла. Рк. Левиц.

3) Кончаться, кончиться. Покіль воду принесла, то й вечеря одійшла. Чуб. ІІІ. 156. Косовиця ше не одійшла. Мнж. 120. Поки одправа в церкві одійде. О. 1862. IX. 67.

4) Поправляться, поправиться, оживать, ожить. Чує Марина, що вона оживає, молодіє, одходить. Левиц. І. 67. Дуб усох, та відходить од коріня. Кіевск. у.

5) Приходить, прійти въ чувство. Поблідши, ніби неживая, упала дівка на рундук. Хоч одійшла вона, та знова зомкнула очі. Греб. 319.

6) Переставать, перестать сердиться. Иноді траплялось, що він її дуже налає…, дак послі, як одійде, пестить було її всяк. Г. Барв. 107. Также відійти від серця. Я такий, паничу, хоч який сердитий, то зараз одійду від серця свого. Харьк.

7) — кого. Бросать, бросить, покидать, покинуть кого. Спи, дитятко! Колишу тя, як мі заснеш, одійду тя, поставлю тя під липками, сама піду з козаками. — Не одходи мене, мати! хто ж мя буде колисати? Гол. ІІІ. 459.

Відходити, джу, диш, гл.

1) Окончить хожденіе. Я вже відходив своє.

2) Оттоптать, утомить хожденіемъ (ноги). Відходила я свої ніженьки.

3) Вылѣчить. К. ЧР. 207. Вона тобі відходить твою слабість. Чуб. Яка вродила, та й одходила. Мил. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 233.